Якщо кров тече [UK]

Вони сиділи у вогкому підвалі без світла, але при гасовій лампі, яку шериф знайшов нагорі: з одного боку — Джим Ейверіл, з іншого — Енді Прескотт. У червонясто-жовтогарячому сяйві лампи хлопець здавався не старшим за чотирнадцять років. Він точно не був схожий на того напівп’яного, напівнавіженого молодого хулігана, котрий прострелив голову дівчині. Ейверіл подумав, що зло — дуже дивна штука. Дивна й підступна. Зло знаходить шлях усередину, як щур знаходить лазівку до будинку, і їсть те, що людина була надто дурна або ледача сховати, а зжерши все, йде собі геть із повним черевом. І що ж залишилося перед шерифом після того, як щур-убивця покинув Прескотта? Ось це. Наляканий хлопчина. Він сказав, що не пам’ятав, як усе сталось, і Ейверіл йому вірив. Але малий усе одно висітиме за це.

— Котра година? — спитав Прескотт.

Ейверіл глянув на кишеньковий годинник.

— Майже шоста. На п’ять хвилин більше, ніж було, коли ти питав минулого разу.

— А наш вихід о восьмій?

— Так. Виберемося з містечка десь на милю, а тоді один з моїх заступників…

Дрю зупинився, глипаючи на сторінку в машинці. На неї падала смужка сонячного світла. Він підвівся й пішов до вікна. Побачив трохи блакиті. Ледве вистачило б одні штани пошити, як сказав би тато, але вона прибувала. А ще Дрю дещо почув: тихе, але характерне врррр бензопилки.

Він одягнув ношену куртку й вийшов надвір. Звук долинав з певної відстані. Дрю перейшов засмічений галузками двір, наблизився до залишків сараю з інструментами. Татова ручна пилка лежала під уламком зруйнованої стіни, і Дрю вдалося її звільнити. Вона була дворучна, але Дрю міг дати їй раду й сам, якщо повалене дерево не дуже товсте. «І не дуже там надривайся, — сказав він собі. — Якщо не хочеш, щоб хвороба вернулася».