![Якщо кров тече [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Якщо кров тече [UK]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2021
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Якщо кров тече [UK]». Краткое содержание книги:
Він заніс лопатку… затримав її на рівні плеча перед ударом… а тоді знов опустив. Чому? Через повільні рухи лапки? Через чорні оченята-намистинки?
Дерево розтрощило домівку щура й придавило його, тоді він («знову “він”») якось доповз до будиночка — один Бог знає, яких це вимагало зусиль, — і ось яка йому за це винагорода? Знову розчавлять, цього разу остаточно? Дрю цими днями й сам почувався придавленим і, смішно це чи ні (мабуть, що таки так), до певної міри співчував щурові.
Тим часом Дрю обдував вітер, мокрий сніг сік обличчя, і він знову почав труситися. Треба зачинити двері, а він не збирався залишати щура повільно вмирати в темряві. Та ще й на килимку з написом «Ласкаво просимо», чорт забирай.
Дрю поставив ліхтар і підібрав мале нещастя тією ж лопаткою. Підійшов до грубки й перехилив лопатку, щоб воно (який текучий займенник) сповзло на підлогу. Рожева лапка продовжувала шкрябатися. Дрю вперся руками в коліна й кашляв, доки не почалася суха нудота, а перед очима не затанцювали плями. Коли напад минув, він повернув ліхтар до читального крісла й сів.
— Отепер можеш помирати, — сказав він. — Принаймні зробиш це в теплі, коли на тебе не ллє.
Він згасив ліхтар. Залишилося тьмяне сяйво вмирущих вугликів. Вони то пригасали, то яскравішали, нагадуючи те, як шкреблась… і шкреблась… і шкреблась рожева лапка. Йому було видно, що вона досі не вгамувалася.
«Треба ще трохи натопити, перш ніж лягати, — подумав він. — Бо як не натоплю, то вранці тут буде як у мавзолеї Ґранта».
Але кашель, що тимчасово вгамувався, безперечно, легко може початися знову, якщо він підведеться й знову почне бовтати в собі мокроту. І він втомився.
«Крім того, ти поклав щура доволі близько до грубки. Ти ж, мабуть, хотів, щоб він помер природною смертю, так? Ти ж не спекти його живцем надумав? Натопиш уже вранці».
Вітер гудів навколо будинку, іноді наростаючи до вереску, схожого на жіночий, а тоді знову стихаючи до гудіння. Мокрий сніг поривами горошив об вікна. Він слухав, і всі ті звуки ніби злилися докупи. Він заплющив очі, а тоді знову розплющив. Щур уже помер? Спершу він подумав, що так, але рожева лапка знову повільно й коротко стислася. Значить, іще не зовсім.
Дрю заплющив очі.
І заснув.
Він різко прокинувся, коли об дах лунко гупнула ще одна гілка. Дрю гадки не мав, скільки проспав. Може, п’ятнадцять хвилин, може, дві години, але одне зрозумів напевне: щура біля грубки не було. Вочевидь, мсьє Щур був скалічений не так сильно, як видалося Дрю, він оговтався й тепер десь у його будинку. Ця думка йому не дуже подобалась, але винен тільки він. Врешті-решт, він сам запросив щура всередину.
«Вони не заходять без запрошення, — подумав Дрю. — Вампіри. Варги. Чорт у чорних байкерських чоботах. Їм треба почути запрошення…»
— Дрю.
Він так злякався звуку того голосу, що мало не перекинув ногою ліхтар. Дрю озирнувся й у світлі слабкого вогню з грубки побачив щура. Той сидів на задніх лапах на татковому письмовому столі, між ноутбуком і портативним принтером. Якщо точніше, сидів просто на рукописі «Гіркої річки».
Дрю спробував заговорити, але спершу спромігся тільки на хрип. Він прочистив горло — це було боляче — і спробував знову.
— Мені здалося, ти щось сказав.
— Я й сказав. — Писок щура не ворухнувся, але голос точно долинав від нього, а не звучав у голові Дрю.
— Це сон, — сказав Дрю. — Або гарячкове марення. Або те і те разом.
— Ні, все цілком справжнє, — сказав щур. — Ти прокинувся і не мариш. Гарячка спадає. Сам подивись.
Дрю приклав долоню до лоба. Той справді здався прохолоднішим, але це ж не дуже надійний спосіб вимірювання, чи не так? Врешті-решт, він зараз балакає зі щуром. Намацавши в кишені кухонні сірники, які поклав туди раніше, він запалив один і засвітив ліхтар. Тоді підняв його, думаючи, що щур зникне, але той сидів собі на задніх лапах, обвивши стегна хвостом і тримаючи чудернацькі рожеві руки на грудях.
— Якщо ти справжній, злізь із мого рукопису, — сказав Дрю. — Я надто тяжко над ним працював, щоб ти залишив купку щурячого лайна просто на титульній сторінці.
— Ти справді тяжко працював, — погодився щур (але не виявив жодного наміру пересуватися). Тепер він виглядав абсолютно живеньким. Він почухав за вухом.
«Те, що впало на нього, просто його оглушило, — подумав Дрю. — Якщо він узагалі справжній».
— Ти працював тяжко, а спочатку ще й добре. Гнав, як по рейках, швидко і вправно. А тоді щось пішло неправильно, так? Як у минулі рази. Не картай себе — народ з романними амбіціями б’ється об цю стіну по всьому світі. Ти знаєш, скільки лежить по шухлядах та скринях незавершених романів? Мільйони.