Нарис загальної історії

Релігійна деградація може бути породжена диференціацією та концентрацією релігійного на його найвищій і найхарактернішій основі: одкровенні Абсолюту для випадкових істот щодо переходу з випадковості до Абсолюту. Одкровення має нераціональний характер: воно не є раціональним, оскільки довести його неможливо, і не є ірраціональним, бо в ньому немає нічого абсурдного. Такий стан нераціональної слушності відкриває шлях до двох протилежних видів деградації. Один із них стає результатом переведення нераціонального в раціональне. Деїзм, або природна релігія, або розумний екуменізм базуються на двох помилках: логічно суперечно й абсурдно твердити, що випадкова істота може адекватно виражати абсолютне; психічно сумнівним є твердження, що раціональне зведення релігій до їхнього найменшого спільного знаменника та до здорового глузду може задовольнити психічний уклад, позначений настільки гострим чуттям випадковості, що йому потрібно вірити в конкретно означене абсолютне. Зворотна деградація випливає з переведення нераціонального в ірраціональне. Щодо усталених релігій, то деградація виражається в тій чи тій формі фідеїзму, якою постулюється радикальне розділення між обома сферами розуму й віри. Одкровення є об’єктом лише для віри, а те, що належить до розуму, — дуже незначне. Якщо існує суперечність між ними обома, то віра перемагає, а будь-яке долучання до розуму — ознака злоякісності. Ірраціональне стає чистим у щирих послідовників спіритизму, «New Age» або сцієнтології.

Політичне становить особливий випадок, цікавий своєю центральністю. У чистому природному режимі ситуація мала б такий вигляд: політичне займається виключно та якнайкраще власними справами, тобто законами і правом; дієвця-ми виступають законодавці, судді й політики, які виражають законні ідеології; інші уклади живуть собі самі й не звертаються до політичного з жодними приватними проханнями, крім випадків, коли порушуються закони та їхні права. Утім, багато рахунків і спорів мають внутрішній характер і врегульовуються між собою під гарантією політичних закону й права. У такій чистій ситуації дієвці проводять своє життя та зосереджують свої інтереси в обраних ними укладах. Вони не цікавляться політикою, оскільки найкращі їхні представники вважають її нудною та дріб’язковою, і зосереджуються на внутрішньому житті, а більшість піддається ілюзії, яку наводить здоров’я як мовчання органів: ми не думаємо про те, що забезпечує їхнє безпроблемне функціонування. То де ж тут деградація чи навіть викривлення? Деградація таки є, оскільки треба утримувати те, що працює саме по собі, аби воно продовжувало працювати й надалі. Ентропія завжди у виграші, якщо нічого не робити, щоб стримувати та уповільнювати її. Без пильних і відданих громадян перемогу здобуває політичний ринок, і громадську сцену цілковито займають посередні й нечесні особистості. Це — нездорова ситуація, про яку зовсім нерозумно думати, що вона може тривати нескінченно без прикрих наслідків. Поруч із цим утилітарним аргументом, дещо дріб’язковим, як і всі утилітарні доводи, існує ще й аргумент етичний. Режим визначає стан політиків і громадян, яке зобов’язує дієвців виконувати певні обов’язки та дотримуватися певних чеснот: не виконувати й не дотримуватися їх — значить, деградувати, бути корумпованим, з усіма відповідними наслідками.