Нарис загальної історії

Якими можуть бути наслідки чистої й досконалої демократії щодо різних укладів? Одним із них є те, що приватні уклади будуть полишені на самих себе, і їх візьмуть під свою опіку приватні дієвці, зацікавлені — з причин, які ще належить з’ясувати, — у кінці укладу, якому вони віддають свої сили. Мало зацікавлені або байдужі дієвці відвертаються від цих укладів і займаються іншими справами. Порядкування долею кожного укладу приватними дієвцями повинне мати хаотичні висліди, оскільки будь-хто може ними порядкувати будь-як, але шляхом постійного відбору логіка чи раціональність укладів має виринути з хаосу. Ця процедура, що веде від хаосу до укладу через спроби, невдачі та відбір, має перебувати під гарантією закону та права. Своєю чергою, сукупність укладів буде піддана тій самій дослідницькій процедурі й теж поміщена під егіду закону та права. Аби діяти в такій організаційній моделі, індивідуальні дієвці повинні мати підвищену здатність до осмислення, яка дозволила б їм розібратися в ситуації, і душевну стійкість, аби в усьому відповідати прямій лінії. Через брак і недосконалість осмислення та душевної стійкості, демократичний і диференційований світ має зазнавати незчисленних невдач, які призво-дитимуть до критичних виступів і до пропозицій з реформування чи закликів до революції, а це завжди зменшує чи ліквідує диференціацію й демократію.

Демократія вочевидь виглядає основним, якщо не виключним, рушієм диференціації укладів і вирішальною умовою її можливості й здійсненності. Щодо європейських особливостей, то вони сприяли переходові від недиференціації до диференціації позитивним шляхом, тому що вони нав’язали його, і водночас негативним, бо гальмували його, розтягуючи в часі болючі наслідки та сприяючи адаптації дієвців. Найважливіший позитивний внесок слід віднести на рахунок олігополярної трансполітії. Диференціація збільшує ефективність укладів, концентруючи зусилля на їхній власній логіці, а демократія гарантує кожному свободу не входити в той чи той уклад або виходити з нього. Цю ситуацію слід сприймати як вигідну з усіх боків усім тим, кого приваблює мета і хто зберігає тверезість погляду. Так, наприклад, набожна людина має радіти, що шлях, який веде до блаженства, звільнений від усіх релігійних паразитів, які його захаращували й відхиляли від мети. Усі ті, хто прагнуть процвітання через збільшення ресурсів, а не через контроль потреб, повинні радіти економічному розвиткові, уможливленому завдяки спрямованій ліквідації всіх контролів і гальм, які впливають на економічний чинник. Ті, кого не цікавить та чи та мета, можуть полишити її й займатися чимось іншим. Розчищення шляху до блаженства мало б призвести також до покидання святилищ, а економічний розвиток — до схильності збільшувати дозвілля та користатися гарним життям.

Змагання між політіями змушує кожну з них рівнятися на найефективнішу зі страху зірвати своє виживання. Ця вимога діє в усіх трансполітійних іграх, але всі вони призводять до імперського результату, а він знімає цю вимогу, і не підпадає під це правило лише олігополярна гра, де змагання вічно й без кінця-краю починається знову. Внесок трансполітії має бути помітнішим і сильнішим тому, що змагання стосується продуктів, життєво важливіших для політій. Життєво найважливіше воєнне мистецтво: трансполітійне змагання зобов’язує до професіоналізації війни й до використання у воєнних цілях усіх інновацій і реформ, придатних для цього. Ресурси, які можна мобілізувати, визначають потенційну потугу політій: жодна з них не може безкарно відвертатися від інновацій, уможливлених завдяки дедалі вищій ефективності економічних методів. Будь-який прогрес спрямований на ефективність, повинен невідворотно поширюватися по олігополярній трансполітії.