Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
При всій ріжнородности в подробицях, київо-чернигівські, а почасти і волинські церкви, мали однородний, стилевий характер. Основним їх типом було зєдинення центробанної, круглої чи многокутної будівлі з базилікою. Поземий плян такого типу творив форму грецького, рівнораменного хреста в середині й зближеного до квадрату прямокутника зверха.
Центральна баня з круглим або гранчастим, зразу низьким а потім чимраз висшим підбанником, спіралася на чотирьох внутрішних стовбах-пільонах. Луки сперті на стовбах виповнювалися сферичними трьохкутниками, тобто парусами чи пендантивами, що є важним конструктивним досягненням і характеристикою візантійського будівництва. Питоменністю церковних будівель того часу є стисле підпорядкування зовнішніх форм внутрішній конструкції. Поздовжним навам підповідали полукруглі апсиди від сходу й розчленування головних стін від заходу пілястрами. Пілястри, що були так декоративним як і конструктивним елєментом бокових стін, відповідали скількости й розмірам поперечних нав церкви. Крівлі спіралися безпосередно на склепіннях, через що й набірали пливких і спокійних ліній. Обрамування вузьких вікон з полукруглим закінченням творили вставлені одна в одну ніші. Вони теж належали до декорації стін. Вона була скромна й видержана - обмежувалася до вікон, пілястрів й півкольонок на підбанниках, глухих аркатур і легко виступаючих гзимсів. Різьби, для декорації зовнішних стін у києво-чернигівському будівництві не вживалося. Деяки ціхи романської декорації, як зубчаті фризи або декоративна аркатура, помічуємо на чернигівських церквах.
Характеристична для києво-чернигівських церков була їх будівляна техніка. Ми вже згадували про деревляну підстілку під фундаментами Десятинної церкви й Спаса на Берестові. Цей спосіб забезпечування фундументів перед осіданнєм, був принесений до нас з країн із камянистою почвою (Балкан, Арменія) і виявився цілком непригожим. Десятинна церква завалилася через те цілком. Спас на Берестові до половини. Саміж фундаменти, глибокі на 2-3 і пів метра, широкі на метер, укладалися з двох рядів грубих камінюк, що поміж них заливано своєрідний цемент, перемішаний з грузом. Характеристична теж для кожного з сторічч форма й розмір цегли. Найстарша була дуже тонка й квадратна, згодом уживали грубшої й більше прямокутної, як квадратної. Стіни церков укладалися з тонких полос цегли на переміну з грубшими полосами цементу. Київо-чернигівський цемент, особливого складу був дуже тривкий і тому його вживали більше ніж цегли. Хоч і цегла тих часів була дуже доброї якости: за стільки століть вона не вспіла збутвіти й ще нині дзвонить, мов нова. Тинкувалися зовні тільки полоси цементу, цегла залишалася без тинку, через що церкви були зверха пругасті - жовто-рожеві. Звязувано стіни деревляними та залізними шпугами, а для зменшення тягару бань, кладено в межилучники (паруси) глиняні горшки. В деяких будівлях кладено такі горшки і в стіни, а дехто з дослідників вважає їх голосниками-резонаторами. Долівки бували з камяних, часом мраморних плит, або з ріжнобарвних, орнаментованих кахлів.
Будівництво Волині
Володимир Волинський, що пишається своєю великокняжою назвою, має в своїй традиції і спогад про найстаршу церкву на цілому просторі Західньої України. В 992 р. повстала тут перша катедра, але, крім спомину, не залишилося по ній нічого. Зате, бодай почасти збереглася до нас її наслідниця, тобто Успенська катедра, збудована князем Мстиславом Ізяславичем у 1160 р. В 1491 р. спалили катедру татари. Три роки згодом єпископ Васіян вивінував спалену, церкву новою обстановою, іконами, ризами, посудом та богослужебними книгами. В 1683 р. катедра знову погоріла а в 1753 р. її обновлено й прибудовано від заходу фронтон в бароковому стилю. В 1782 р. пробили в одному з церковних пільонів сходи. Пільон не витримав і завалився, а з ним разом і частина склепіння. В 1829 р. провалилася головна баня. Нарешті в 1886 р. обслідували будівлю московські дослідники Прахов, Суслов і Котов, вслід за чим в 1896 р. переведено її грунтовну перебудову, ніби то в змислі привернення памятникові його первісного вигляду й стилю з часів Мстислава Ізяславича.