Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Зпоміж інших памятників волинського будівництва заслугує ще на увагу Васильківська церква в Овручі. Збудована в XII ст., вже в XIII ст. була знищена татарами, а в XIV ст. зруйнована литовським князем Гедиміном і з того часу вже не підіймалася з румовищ. В 1908 р. на румовищах овруцької церкви збудував архітект Щусєв нову, що подібно, як Успенська катедра у Володимирі Волинському, мала відтворювати її первісні форми з княжих часів.
Галицька архітектурна школа
Упадок Києва, як політичного центра, супроводять яркі прояви його культурної знемоги. Київське духовенство, письменники, мистці й ремісники, примушені шукати собі нових захистів для своєї праці. Одні тягнуть у Суздаль, до Володимира над Клязмою, другі йдуть на захід, до центрів нової. Галицько-волинської Держави. Творці нового політичного організму, тої міри, що Ярослав Осьмомисл, Данило Романович та Володимир Василькович, дбають не тільки про успіхи внутрішньої й закордонної політики, але й про створення пригожих умов для розвитку духовної й матеріяльної культури краю.
Географічне положення й безпосередні звязки Галичини й Володимирії з европейським Заходом, причинюються до помітного ослаблення старих, візантійських традицій у користь нових, зразу романських а з черги готицьких форм в образотворчому мистецтві. Нові стилеві елєменти проникають в західньо-українське мистецтво спровола; попавши на грунт з високо розвинутою культурою, не приймаються безрозбірно й безкритично, як це є звичайно з «останнім криком моди» в культурно недорозвинених громадянств. Навпаки, українські архітекти, різьбарі й малярі, засвоюють собі нові мистецькі ідеї якслід підготовані для їх органічного втілення в досьогочасну культурну скарбницю. Так звана «галицька архітектурна школа», це і є вірне, стилеве очеркнення для памятників західньо-українського, середньовічного будівництва, що в них стара, візантійська традиція злилася з новою романщиною в живу й оригінальну цілість.
Про найстарший памятник галицького будівництва - перемиську катедру св. Івана, що її збудував князь Володар Ростиславич (†1124) знаємо тільки з нотатки польського історика Длугоша. По його словам була це будівля «найкращим способом збудована з квадратного каменя». Під церквою були гробниці. Коли в 1412 р. переїздив через Перемишль король Ягайло, закинув йому якийсь німець з окруження, ніби він підтримує «схизматиків». Щоби змити з себе цю «образу»; Ягайло відібрав катедру від українців і дав латинникам. Не помогли «гіркі ридання, крики й сльози українського духовенства та народу, що вважали це великою кривдою і образою своєї віри», як говорить про цю подію польський історик Длугош. Згодом святойванську катедру розібрали й, обмивши кожній її камінь «від схизми» в Сяні, збудували пресвітерію нинішньої, латинської катедри.
З нагоди обновлювання лат. катедри в Перемишлі найдено камяну плиту з вирізьбленою на ній постатю мущини в боярському колпаку. Дехто з дослідників висловив думку, що це є нагробник князя Володаря Ростиславича…
Для нас пропав найстарший памятник західньо-українського будівництва безповоротно. Не краща доля зустріла й пізніші церкви княжого Галича.
На просторі старого Галича найдено останки фундаментів біля 30 церковних будівель, але тільки одна-одинока церква Пантелеймона (нині костел Станислава) збереглася до нас бодай до висоти крівлі, разом з своїми різьбарськими окрасами й характеристичними для візантійсько-романського будівництва розподілом мас.
Після старої, галицької катедри Богородиці, залишилася тільки память в історичній традиції та документах. Збудована в XII ст. мала три, а може й пять нав, її склепіння спіралися на луках (літописних «комарах») і була приспосіблена до фортечних завдань. Після 1255 р. гине по ній память і слід. В XVII ст., на її церквищу збудував перемиський владика Марко Шумлянський нинішну Успенську церкву в Крилосі, дуже поруйновану москалями підчас світової війни.
Одною з більших, розмірами, церков старого Галича була Спаська, (19.7х17 метрів), що її добре збережені фундаменти найдено на горі, званій Карпиця. Повстала вона в половині XII ст. була трьохнавна й трьохапсидна, при чому її поземий плян наближувався до квадрату. В румовищах спаської церкви найдено багато відламків різьбарських окрас та оловяну печатку єпископа Кузьми з XII ст.
Негірше від спаських збереглися фундаменти невідомої з назви церкви, найдені 6 км на захід від міста, над р. Лімницею, під митрополичим лісом, званим Дібровою. Розмір її трьохнавного заложення (20х14.5 м.) найбільший з усіх галицьких церков XII- XIII ст.Кладка фундаментів дуже сильна й дбайлива в доборі та укладі матеріялу. Дехто з дослідників думав, що на фундаментах під Дібровою стояла колись галицька катедра. Незабутній дослідник галицьких румовищ І. Шараневич дійшов до висновку, що побудована на цих виїмково сильних і тривких фундаментах будівля, була не так обширна, як висока й тому найвеличавіша, а може й найстарша церква княжого Галича.