Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Кирилівські фрески відкриті в 1860 р. були в 1881-83 рр. обновлені під доглядом проф. Прахова, й не збереглися до нас ані в цілости, ані в свойому первісному вигляді. Найкраще збереглися фрески південньої апсиди, нинішнього «Кирилівського приділу», що ілюструють «діянія» Кирила й Афанасія Олександрійського.
Як у Михайлівському манастирі, так і тут є словянські написи, що уповажнюють дослідників признати кирилівські фрески твором місцевих майстрів. Дослідники-візантиністи причислили кирилівські фрески до тої стилевої доби візантійського стінопису, що в ньому боролися два напрямки - мозаїчний, з простотою композиції, фронтальністю постатий, непорушністю й роскішю одягів, - та малярський, живий і реалістичний. Кирилівські фрески є, на їх думку, твором другого напрямку.
Н. П. Кондаков добачується в кирилівських фресках «понурої характеристики пізного візантійського малярства». Кость Шероцький бачить у них «сцени українського побуту XIII ст.», для яких використано тут події з життя Кирила та Афанасія тоді, коли і стиль фресків і обильність на них македонців і солунян, що на них звертали вже увагу і Шероцький і Шміт, переконує дослідника Сичева про звязок кирилівських фресків з македонською, мистецькою школою.
В порівнанні з софійськими та михайлівськими стінописами, віднаходить Сичев у кирилівських фресках елєменти нового стилю. «Характер будови фігур у деяких композиціях розвинений вже не по візантійськи й не візантійськими гранами ломляться складки одягів і драперій. Це особливо помітно в сцені навчання Кирилом царя. Постаті цеї сцени мають якийсь графічний, напружений характер і особливу гостроту форм, чужу так гелєністичній як і східній парости візантійського мистецтва того часу».
Патріярх українського малярства - Олімпій
Подібно, як творцями перших наших будівель були чужинці, так, і найраньші наші фрески й мозаїки вийшли зпід чужинецьких рук. З чужини привозилися до нас і найстарші ікони. Але з часом зявляються на нашому грунті не тільки поодинокі українські малярі, але цілі їх гуртки, що й виконували навіть більші й репрезентативні роботи. Печерський Патерик і Літопис згадує навіть трьох малярів княжої України - Мойсея, Олімпія Печерського та Авраама Смоленського. Всежтаки найбільше знаємо про Олімпія (Аліпія) Печерського. В «житіях» печерського Патерика оповідається, що малим віддали батьки Олімпія на науку до «грецьких» малярів, що в той час розмальовували Успенську церкву печерської Лаври. Тут він «учився й майстрам помагав». Колиж роботи в Успенській церкві закінчилися, Олімпій далі малював ікони для ігумена, чернечої братії й світських замовників. Заробіток ділив на три части: одну роздавав убогим, за другу купував матеріял, третю віддавав на потреби манастиря. За ці богоугодні труди висвятили його, а по смерти (17 серпня 1114 р.) визнали «преподобним». Поза тими фактичними даними до життєпису патріярха українського малярства, стрічаємо в Патерику ще й лєгенди про його чудотворність. Свідчить це про виїмкову пошану, що її Олімпій та його мистецтво зазнавали в сучасників. Між іншими оповідає Патерик, що Олімпій оздоровив прокаженого, помазавши його рани… малярськими фарбами. Один багатій замовив в Олімпія пять ікон Деісуса та дві «намісні». Два черці, що посередничили при замовленні, взяли від багатія потрійну плату за роботу, але не дали грошей Олімпієві, а доски призначені для ікон сховали. Обманутий замовник пожалівся ігуменові. Відбувся суд, виновників викрито й покарано, а замовлені ікони виявилися… готовими. Коли Олімпій вмірав, то ангел закінчив за нього ікону Успення Богородиці…
Кисти Олімпія приписують деякі дослідники Богородицю, що її Володимир Мономах подарував до ростовської катедри, та ікону Христа-Пантократора в іконостасі московської Успенської катедри. Нажаль ту ікону перемалював у XVIII ст. маляр К. Уланов. Дослідник Айналов думає, що Олімпій був творцем мозаїк Михайлівського Золотоверхого манастиря.
Спас на Берестові
Над дверима старого притвору Преображенської церкви на Берестові під Києвом, зберігся напис часів митрополита Могили, такого змісту:
«Сію церков созда великій і всея Руси князь і самодержець, святий Владимир. По літіх же многих і по разоренії от безбожних татар, обновися смиренним Петром Могилою а х м г года». Згідно з цим написом, перші дослідники українського будівництва вважали «Спаса на Берестові» памяткою по Володимирі Великому і щойно пізніші досліди над кладкою стін і технікою деревляних підвалин усталили походження церкви з XI а навіть XII ст. Правда, Спас на Берестові мав своїх попередників. Уже за Ярослава Мудрого стояла тут Петропавлівська церква. Під 1072 р. згадує літопис «манастир германеч», прозваний так від ігумена Германа. Попалений половецьким ханом Буняком у 1096 р. обновив Володимир Мономах і збудував у ньому гробниці для свого сина, дочки й внука. Крім цього збудував собі Мономах на Берестові «новий двір», з якого в 1113 р. вийшов відомий протижидівський указ. В більш-менш тому часі повстала тут Преображенська церква, що збереглася до нас тільки частинно.