Зорі в твоїх долонях
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зорі в твоїх долонях». Краткое содержание книги:
Випадкова зустрiч приводить головного героя у табiр заколотникiв. Режим iнопланетних загарбникiв, який, здавалося, житиме вiчно, раптом починає трiщати по швах... Та навiть сили добра, що мають урештi-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Iнакше кажучи, все, як у нашому життi. Бо це книжка про нас iз вами. I до дiдька космольоти та просторовi переходи.
Адже Вiчнiсть насправдi у наших руках. Просто у жменях.
„Прокляття!“ — думав я, втупившись у екран терміналу. — „Як же ми раніше не звернули увагу?… Втім, раніше ми знали лише про трьох і не виокремлювали їх із загальної маси найближчих соратників цісаревича. Не було нічого дивного, що серед двох десятків молодих людей одна дівчина-сирота, якийсь хлопчина з неблагополучної сім’ї, а ще один не живе з матір’ю. Проте три тижні тому були виявлені додаткові обставини, а ми досі залишалися сліпі. Надто вже захопилися перемовинами з Павлом і забули про все інше…“
Мої роздуми перервав дзвінок у двері (кабінет був звукоізольований), а відтак з інтеркому пролунав голос Анн-Марі:
— Стіве, ти тут? Чому зачинився?
Я квапливо видобув зі зчитувального пристрою диск Шелестова, сховав його у кишеню й лише тоді впустив Анн-Марі.
— А Рейчел навіть не знала, що ти повернувся, — сказала вона з порога. — Ти прошмигнув повз неї, як миша.
— Просто вирішив їй не заважати, — відповів я, знову замикаючи двері. — Олег ще не пішов?
— Ні. Судячи з усього, він просидить у нас до пізнього вечора. До речі, забула тобі сказати, що вранці мені телефонувала його мати. Ми мило поговорили, і вона натякнула, що найближчим часом вони з чоловіком збираються запросити нас на вечерю. Видно, хочуть познайомитися з потенційними… як це тут називається?… Сватами, здається. — Анн-Марі всміхнулася, але, не отримавши усмішки у відповідь, уважніше подивилася мені у вічі. — Ти чимось схвильований? Щось трапилося?
Розповідати їй про свою зустріч з альвом і про отриману від нього інформацію я не мав права. Зате цілком міг поділитися своїми висновками, що ґрунтувалися на доступних їй матеріалах.
— Щойно переглядав досьє на нашу „чудову п’ятірку“ — Корейко, Іванова, Кисельова, Ворушинського і Компактова. І виявив певні факти, які окремо нічого не означають, але в комплексі… А втім, сама подивися.
Анн-Марі знадобилося лише кілька хвилин, щоб у всьому розібратися.
— Господи! Але ж це схоже… це дуже схоже на ретельно розроблені леґенди!
— Саме так.
Вона запитливо глянула на мене.
— Гадаєш, ці хлопці теж аґенти?
— Можливо. Питання тільки — чиї? Таємного уґруповання в нашому командуванні або…
— Або, — підхопила Анн-Марі, — уряду однієї з планет, який затіяв власну гру. Послухай, Стефане, — від хвилювання вона забула, що мене слід називати Стівом, — це дуже серйозно. Якщо твої підозри підтвердяться, то… Але спершу треба все перевірити.
— Так, і негайно, — погодився я. — Проте це не в нашій компетенції. Зараз я складу спеціальний звіт, а ти його надішлеш.
Анн-Марі кивнула. Слово „спеціальний“ означало, що звіт буде секретним навіть для неї.
— Скільки часу тобі потрібно?
— Не більше десяти хвилин.
— Добре. Тоді я просто покурю в коридорі.
Вона вийшла, а я швидко надиктував текст послання, в якому повідомляв, що отримав від „об’єкта“ необхідні матеріали, а наприкінці додав, що виявилися несподівані обставини. Подумавши трохи, замінив „несподівані“ на „додаткові“ і цим вирішив обмежитись. У всякому разі для передачі інформації знадобиться особиста зустріч з уповноваженим резидентом — вміст диска був дуже „гарячий“, щоб довіряти його мережі, навіть під найнадійнішим прикриттям.
Наклавши на цей короткий звіт свій шифр, я покликав Анн-Марі, яка повторно зашифрувала його й надіслала за призначенням.
— От що, Стіве, — сказала вона, відкинувшись на спинку крісла. — Я добре знаю, що таке розвідка й секретність. У цьому казані я варюся все своє доросле життя, тому не вимагаю від тебе жодних пояснень. Але скажу одне: я впевнена, що на Новоросію тебе послали зовсім не для того, щоб ти координував роботу ґрупи хлопців і дівчат. Ти маєш інше завдання, значно важливіше, ніж це. Я не забула слів мадам Петі, що тобі мають намір доручити справу, з якою можуть упоратися лише двоє в цілому світі. Я постійно сушу собі голову, що б це означало. І переконана, що твоя ґеніальна здогадка щодо нашої „чудової п’ятірки“ виникла не випадково, не на порожньому місці, а в ході виконання твого другого, таємного завдання або як побічний продукт, або як прямий наслідок. Думаю, що таки другий варіант.
Я нічого не відповів, бо говорити було нічого. Хоча вже саме моє мовчання було досить красномовною відповіддю.
А буквально за хвилину надійшло термінове повідомлення. Анн-Марі зняла з нього шифр і, переконавшись, що воно зашифроване двічі, знову залишила кабінет.
Коли двері за нею зачинилися, я відкрив листа своїм ключем, прочитав його, перечитав, гарненько запам’ятав вказану адресу й видалив без можливості відновлення. Потім вимкнув термінал і вийшов у коридор, де на мене чекала Анн-Марі.