Борва мечів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #3
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Борва мечів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: вересень 2013—грудень 2014 рр.
Перша редакція, виправлена: 21 лютого 2015 р.
Вона вказала рукою.
— Подивіться лишень на ті мури. Звідси видно, де вони осипаються. Онде, і ще он там. Ви бачите вартових на баштах? Я не бачу. Невже вони ховаються, мій ласкавий пане? Я бачила сьогодні тих синів гарпії, гордовитих високородних воїнів. Вони вдягнені у лляні спідниці, у них дуже грізно на всі боки стирчить волосся. Більше нічого грізного в них нема. Навіть пересічний халазар може розколоти цей Астапор, наче горіх, і зсередини висиплеться сама лише порохня. То скажіть мені, чому ця потворна гарпія досі не сидить на узбіччі божого гостинця у Ваес Дотраку серед інших вкрадених богів?
— Ви маєте око дракона, халісі, це вже напевно.
— Я просила відповіді, а не порожньої хвали.
— На те є дві причини. Правда ваша, пихаті захисники Астапору — лише надуті вітром хвальки. Старі імена, товсті гаманці… вони перевдягаються грізними гіскарськими завойовниками і прикидаються, наче досі правлять велетенським царством. Усі до одного мають гучні титули та посади. На свята вони влаштовують потішні війни у ямах, щоб показати, які вони хвацькі воєводи, але гинуть там самі лише євнухи. Кожен ворог, який захоче пограбувати Астапор, має знати, що стріне опір Неблазних — невільникарі кинуть усю їхню залогу на оборону міста. А дотракійці не нападають на Неблазних, відколи полишили свої коси попід брамою Кохору.
— Яка ж друга причина? — спитала Дані.
— Хто захоче нападати на Астапор? — запитав у відповідь пан Джораг. — Меєрин та Юнкай — їхні суперники у торгівлі, але не вороги. Валірія знищена Лихом. На сході далі від моря живуть самі гіскарці, а за горами — сумирні лазаряни, яких ваші дотракійці звуть ягнятниками.
— Вірно, — погодилася вона, — та на північ від невільницьких міст лежить Дотракійське море, а в ньому гуляє два десятки могутніх халів, які нічого так не люблять, як плюндрувати міста і гнати людей у неволю.
— Так, але куди саме гнати? Який їм буде хосен від невільників, якщо убити перекупників живого товару? Валірії немає, Карф лежить за червоною пустелею, а дев’ять Вільних Міст — за тисячі верст на захід. Будьте певні, сини гарпії щедро обдаровують кожного хала, що проминає місто — так само, як магістрати у Пентосі, Норвосі та Мирі. Вони знають, що конятників слід напоїти, нагодувати, кинути їм трохи добра у подарунок, і ті самі заберуться. Це дешевше, ніж воювати, а зиск певніший.
«Дешевше, ніж воювати» — подумала Дані. — «Їм добре казати.» Якби ж вона могла вчинити так само — попливти до Король-Берега з драконами, заплатити малому Джофрі скількись золота, випхати його геть зі свого престолу і влаштувати з радощів велику гулянку. Якби ж то…
— Халісі? — перепитав пан Джораг після довгої мовчанки і легенько торкнувся її ліктя.
Дані смикнула плечем, відмахуючись від його доторку.
— Візерис купив би стількох Неблазних, на скількох у нього стало б монет. Але ви якось казали, що я більше схожа на Раегара…
— Казав, Даянерис.
— Ваша милість, — виправила вона. — Принц Раегар вів у битву вільних людей, а не рабів. Білоборід казав, що принц сам висвячував у лицарі своїх зброєносців. Інших лицарів він теж висвятив чимало.
— Не було вищої честі для воїна, ніж отримати лицарське звання від принца Дракон-Каменя.
— Тоді скажіть мені ось що: коли брат торкався чийогось плеча мечем, то що казав йому? «Іди і вбивай слабких» або «Іди і захищай слабких»? Усі хоробрі вояки, про яких розповідав Візерис — ті, які загинули під нашими драконовими корогвами на Тризубі… вони віддали своє життя тому, що вірили у справу Раегара, чи тому, що їх купили за гроші, як худобу?
Дані обернулася до Мормонта, схрестила руки на грудях і чекала на відповідь.
— Королево моя, — повільно проказав здоровань, — ви все кажете розумно і доречно. Але Раегар програв битву на Тризубі. Він програв війну, втратив престол і власне життя. Його кров спливла течією разом із рубінами панцира, і Роберт Узурпатор переїхав його труп конем, поспішаючи до вкраденого Залізного Престолу. Раегар бився відважно, Раегар бився шляхетно, Раегар бився з честю. І Раегар загинув.
Бран II
Крізь покручені гірські ущелини, де вони торували собі шлях, не бігло жодних людських доріг. Між сірими каменястими шпилями розкинулися тихі блакитні озера — довгі, вузькі, глибокі — та зелений морок нескінченних соснових лісів. Червоно-золоті барви осіннього листя почали рідшати, коли подорожні вийшли з вовчої пущі та опинилися між старих крем’яних пагорбів, і зовсім зникли, коли пагорби перетворилися на гори. Тепер над ними височіли величезні сіро-зелені вартовини, смереки, сосни, яким кінця і краю не було видно. Підлісок був рідкий та невисокий, а підстилка складалася з темно-зеленої глиці.