Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
— А хай їм біс! — нудьгуючи, сказав перекладач. — Третій день уже гасаємо по селах, як очманілі. Зовсім мене замучили. Багато я мав справ з іноземцями, але таких ще не бачив. — І він махнув рукою в бік своїх рум'яних супутників. — Всі туристи як туристи, бігають по Москві, купують в кустарних магазинах дерев'яні дзбани — піяла. А ці двоє відбились. Почали роз'їжджати по селах…
— Це похвально, — сказав Остап. — Широкі маси мільярдерів знайомляться з побутом нового, радянського села.
Громадяни міста Чікаго пихато стежили за лагодженням автомобіля. На них були сріблясті капелюхи, заморожені крохмальні комірці й червоні матові черевики.
Перекладач з обуренням глянув на Остапа і викрикнув:
— Як же! Отак їм і потрібне нове село! Селянський самогон їм потрібен, а не село!
При слові «самогон», яке перекладач вимовив з наголосом, джентльмени занепокоєно озирнулися і почали наближатись до співрозмовників.
— Ось бачте! — сказав перекладач. — Вони не можуть спокійно чути це слово.
— Гм… Тут якась таємниця, — сказав Остап. — Або ж зіпсований смак. Не розумію, як можна любити самогон, коли на нашій батьківщині є такий великий вибір благородних міцних напоїв.
— Все це значно простіше, аніж здається, — сказав перекладач. — Вони шукають рецепт виготовлення доброго самогону.
— Ну, звичайно! — викрикнув Остап. — Адже у них «сухий закон». Все зрозуміло… Дістали рецепт? Що, не дістали? Ну, ще б! Ви б ще приїхали на трьох автомобілях! Ясна річ: вас приймають за начальство. Ви і не дістанете рецепта, можу вас запевнити.
Перекладач почав скаржитись на іноземців:
— Вірите — напосіли на мене: скажи та скажи їм секрет самогону. А я ж не самогонник. Я член спілки робітників освіти. У мене в Москві старенька мати.
— А вам дуже хочеться повернутися в Москву? До матері? Перекладач жалібно зітхнув.
— В такому разі, засідання продовжується, — мовив Бендер. — Скільки дадуть ваші шефи за рецепт? Півтори сотні дадуть?
— Дадуть двісті,—прошепотів перекладач. — А ви справді маєте такий рецепт?
— Зараз же вам продиктую, тобто одразу ж після одержання грошей. Який завгодно: картопляний, пшеничний, абрикосовий, ячмінний, з ягід, шовковиці, з гречаної каші. Навіть із звичайнісінької табуретки можна гнати самогон. Дехто дуже полюбляє табуретівку. А ні — то можна просту кишмишівку чи слив'янку. Одно слово — перший-ліпший з півтораста самогонів, які мені відомі.
Остапа відрекомендували американцям. У повітрі довго плавали ввічливо підняті капелюхи. Потому приступили до справи.
Американці вибрали пшеничний самогон, який привабив їх простим способом виробки. Рецепт довго записували в блокноти. Остап розповів американським ходакам і найкращу конструкцію кабінетного самогонного апарата, який легко приховати від стороннього ока в тумбі письмового столу. Це вже без плати, як премію. Ходоки запевнили Остапа, що при американській техніці виготовити такий апарат дуже легко. Остап, з свого боку, запевнив американця, що апарат його конструкції дає в день відро чудового ароматного перваку.
— О! — вигукнули американці.
Вони вже чули це слово в одній поважній родині в Чікаго. І там «pervatsh'e» дістає пречудові референції. Глава цього сімейства свого часу побував з американським окупаційним корпусом в Архангельську, пив там «pervatsh» і з тих пір не може забути чарівного стану, в який він потрапляв завдяки цьому напою.
В устах розомлілих туристів грубе слово «первак» звучало ніжно, манливо.
Американці з легкою душею віддали двісті карбованців і довго трясли руку Бендеру. Паніковському і Балаганову теж пощастило поручкатися з громадянами заатлантичної республіки, змученими «сухим законом». Перекладач на радощах чмокнув Остапа в тверду щоку і просив заходити, додавши до цього, що стара мати буде дуже рада. Одначе адреси чомусь не лишив.
Здружившись, мандрівники посідали у свої машини. Козлевич на прощання зіграв матчиш, і під його веселі звуки автомобілі помчали в протилежні боки.
— Бачте, — сказав Остап, коли американська машина зникла в куряві,—все сталося так, як я вам казав. Ми їхали. На дорозі валялися гроші. Я Їх підібрав. Гляньте, вони навіть не припали пилом…
І він зашелестів пачкою «новеньких кредиток.
— Власне кажучи, хвастатись нічим, комбінація простенька. Охайність, чесність — ось що цінно. Двісті карбованців. За п'ять хвилин. І я не тільки не порушив законів: навпаки, навіть зробив приємну для багатьох справу. Екіпажу «Антилопи» я дістав гроші, старенькій матері повернув сина-перекладача і нарешті задовольнив духовну спрагу громадян країни, з якою як-не-як ми маємо торгові зв'язки.