Лікарня на відлюдді
- Автор: Волков Олексій Михайлович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: TOB «Гамазин»
- ISBN: 978-966-2938-61-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Лікарня на відлюдді». Краткое содержание книги:
А як же детективний сюжет? — запитаєте ви. Далебі Маестро, він на те й маестро, аби за жодних обставин не відступити від обраного шляху. Цей детектив, чи то пак трилер у його виконанні не менш віртуозний, як і всі попередні!
Каталку знову почали завозити до операційної.
Натягши ковдру на самі вуха, Ілля хропів на повну, коли задзвонив телефон на тумбі біля ліжка. Не змінюючи свого положення, лікар автоматично простяг руку і зняв трубку.
— Алло!
— Ілля Петрович? Лабо турбує. Слухай, а що там у тебе з цим хворим вийшло?
— З яким хворим? — не зрозумів спросоння Медвідь.
— Із тим самим! З нігтем!
Ілля перекрутився на ліжку, сів, увімкнув світильник і глянув на годинник.
— Чекайте, Геннадію Андрійовичу, не збагну спросоння, про якого ви...
— То ти спиш?
— Взагалі-то перша скоро... — невдоволено пробурмотів Ілля.
— Так?! — здивувався головний. — Ну, вибач, що я твій дорогоцінний сон порушив. Але мене також щойно розбудили, — гаркнув він, — з адміністрації! Бурчун особисто дзвонив. Вона, дама ця, його збудила і казала, що в нас у лікарні їй чоловіка спотворили. Бурчун бідкався, що вона у них тепер каменя на камені не залишить.
— Що-що?! — скривився Ілля, спускаючи ноги на землю. — Що означає — спотворили?
Дружина Медвідева також на цей час продерла очі й, щулячись, намагалася зрозуміти, про що йде мова.
— Як почув — так і передаю, — сказав головний, — спотворили. І що він тепер на скрипці не зможе грати, і що наявні начебто якісь порушення... словом, по чоловічій лінії. Це я також передаю дослівно. І що завтра вона всіх тут на вуха поставить. Може, ти йому щось не те зробив?
— Та яке там — «не те»? — обурився Ілля, звільняючись остаточно від залишків сну. — Ніготь здер. З анестезією, усе, як належить. Він своїми ногами пішов, без жодних претензій. І дама ця там була, дякувала мені...
— Гм-м... Може, потім якісь ускладнення? — припустив головний.
— Та які там ускладнення? — Медвідь почав втрачати терпець. — Не буває там ускладнень. І взагалі — це якась маячня. Якби щось було не так, я гадаю, вони б у першу чергу до мене звернулися.
— Ну, ось що, — перебив головний, — ти подзвони до готелю і поговори з нею, з'ясуй, у чому справа.
— Не буду я дзвонити! — скипів Ілля. — Геннадію Андрійовичу, перша ночі! Та я навіть не знаю ні її ім'я, ні по батькові...
— Ілля Петрович, не будь дитиною, — обрубав головний. — Це ж потім на нас усе виллється! Бери і дзвони!
Тепер уже Медвідь сидів на ліжку, міцно впираючись босими ногами у підлогу і, тримаючи телефон на колінах, набирав номер. Дружина, так і не отримавши відповіді на цілком закономірне запитання, дивилася йому в спину, спираючись ліктем на подушку.
— Алло! — вигукнув Ілля. — Пробачте, це Тамара Сергіївна?
— Так... — голос дами звучав дещо здивовано.
— Тамаро Сергіївно, пробачте, будь ласка, за пізній дзвінок. Це турбує вас Ілля Петрович Медвідь, завідуючий хірургічним відділенням. Розумієте, мені зателефонували щойно і повідомили, що у вашого чоловіка якісь неприємності, пов'язані з лікуванням.
— Та ні... — сухо промовила вона. — З лікуванням — мабуть, ніяких.
— Пробачте, але мені казали... — зовсім знітився Ілля.
— Проблеми не з лікуванням, — продовжувала вона, підвищивши голос, — а з ідіотизмом, який процвітає у вашому закладі!
— А... Пробачте... Може, ви мені поясните щось? — зовсім злякався Ілля. — Мені казали про якісь дивні речі, що начебто ваш чоловік тепер не може на скрипці грати...
— Ілля Петрович, — повільно, майже по складах промовила вона, — грають на скрипці під час весіль у закладі, розташованому під моїм номером. А ви спробуйте поголити собі інтимні місця, а потім побачите, чи буде вам зручно оперувати і що ваша дружина скаже.
У трубці залунали короткі гудки. Ілля поклав її на апарат і пішов на кухню, запалюючи по дорозі цигарку.
— Хто це? Хто дзвонив? Що сталося? — напосідала дружина, якій уже також не хотілося спати.
— Що б ти сказала, якби я поголив свої інтимні місця? — не повертаючи голови, запитав він.
— Що?! — не зрозуміла вона. — Що ти верзеш? Я питаю — хто дзвонив і що сталося? Що це за Тамара Сергіївна?
— Завтра Соню декапітую, — сердито промовив він. — Ні, всю зміну під нуль поголю...
Розділ VIII
Коли Олег увійшов до кабінету завідуючого, Медвідь, сидячи за столом, напружено підписував історії виписаних хворих. Голоюх примостився з іншого боку столу, підсовуючи йому нові й нові картки, розкриті у потрібних місцях.
— Ти всі здав? — не відриваючись, запитав Ілля.
— Майже, — відповів Олег.
— Я тебе прошу... — Ілля подивився благально. — Кінець місяця. Маценко на стіну полізе, якщо не здамо. Поскаржиться головному, знову нас згадуватимуть.