Гаррі Поттер і орден Фенікса (з ілюстраціями)

- Так... ну... чутлива шкіра, - спробував зобразити невимушену усмішку Геґрід.

Гаррі помітив, що в нього бракує двох зубів. Амбридж холодно на нього глянула, і Геґрідова усмішка зів'яла.

Тоді вона поправила на руці сумочку і сказала: - Я, звичайно, повідомлю міністерство про ваше запізніле повернення.

- Еге ж, - кивнув головою Геґрід.

- Мусите також знати, що в мої невдячні, але необхідні обов'язки Верховного інквізитора входить інспектування колег-учителів. Тому насмілюся припустити, що найближчим часом ми зустрінемося знову.

Вона різко повернулася й попрямувала до дверей.

- Ви нас перевіряєте? - безпорадно перепитав Геґрід, дивлячись їй услід.

- Саме так, - м'яко підтвердила Амбридж озираючись і поклала руку на клямку дверей. - Міністерство рішуче позбуватиметься недолугих учителів. На добраніч.

Вона вийшла, грюкнувши дверима. Гаррі хотів було зняти плаща-невидимку, але Герміона схопила його за руку.

- Ще ні, - видихнула йому у вухо. - Може, вона ще не пішла.

Геґрід, мабуть, подумав те ж саме. Пошкутильгав до вікна й відсунув легенько фіранку.

- Вона вертає до замку, - буркнув він неголосно. - Отакої... вона нас перевіряє!

- Так, - підтвердив Гаррі, скидаючи плаща-невидимку. - Трелоні вже отримала іспитовий термін...

- Геґріде... а що в нас буде на твоїх уроках? - запитала Герміона.

- Йой, та ви тим не переймайтеся, бо я вже розплянував усе наперед, - радісно повідомив Геґрід, хапаючи зі столу драконяче м'ясо і знову притуляючи його до ока. - Я притримав кілька істот спеціяльно для року СОВ. О-о, заждіть-заждіть, таких дивовижних ви ще не виділи ніколи.

- Е-е... а в якому розумінні дивовижних? - завагалася Герміона.

- Сего я не скажу, - радісно мовив Геґрід. - Най то буде файна несподіванка.

- Слухай, Геґріде, - відкинула вагання Герміона, - професорка Амбридж аж ніяк не зрадіє, якщо ти приведеш на урок щось небезпечне.

- Небезпечне? - аж отетерів Геґрід. - Не будь дурненька, не буде нічого небезпечного! Тобто вони, звісно, не дозволят себе скривдити, але...

- Геґріде, ти мусиш пройти перевірку Амбридж, і краще, щоб вона побачила, як ти навчаєш нас доглядати порлоків або розрізняти кнарлів та їжаків, щось таке подібне, - серйозним тоном порадила йому Герміона.

- Але ж це не цікаво, Герміоно, - заперечив Геґрід. - Я маю шось значно ліпше. Я си розводив їх роками, мабуть, це єдиний свійський табун на всю Британію.

- Геґріде... прошу тебе... - розпачливо благала Герміона. - Амбридж хапається за будь-яку дрібничку, щоб лиш мати підставу для звільнення тих учителів, які занадто близькі, на її думку, до Дамблдора. Прошу, Геґріде, покажи нам на уроках щойсь найнудніше з того, що може бути на іспитах для СОВ.

Але Геґрід лише позіхнув на весь рот і кинув спраглий одноокий погляд на широчезне ліжко в кутку.

- Ниньки був такий тєжкий день, а вже пізно, - лагідно поплескав він Герміону по плечі, від чого в неї підігнулися ноги й вона гупнулася навколішки на підлогу. - Ой... вибачєй... - Він схопив її за мантію і знову поставив на ноги. - Про мене не турбуйся, я обіцяю, шо заплянував на ваші уроки файні штуки... ну, а теперка біжіть до замку і не забувайте замітати за собою сліди!