Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
Василь тримав у руках солдатський розмовник, розрахований на те, що фашистські війська незабаром будуть на території Радянського Союзу. Гортаючи сторінки, Василь читав: «Руки вгору!», «Здавайся, стрілятиму!», «Де правління колгоспу?», «Ти комуніст?», «Як звати секретаря райкому?», «Давай хліб, сало…»
— Схоже, що фюрер і справді затіває страшну гру, — пересиливши себе, якнайспокійніше сказав Василь. — А як же газети повідомляють про приїзд у Берлін радянської урядової делегації мало не з Молотовим на чолі?
— Чи ба — делегація!.. Напустять туману і скоріше випровадять. Наші давно набили руку в таких справах. До речі, Кочеку, я надумав кинути роботу в іноземному відділі гестапо і, мабуть, керуватиму нашою агентурою в нейтральних країнах… Чого доброго, війна може так обернутися, що втратиш не тільки всі заощадження, але й головою накладеш.
— Розумна думка!.. Слухайте, Лемке, ви не могли б залишити мені цей розмовник?
— Не знаю… — Лемке зам'явся.
— Скільки? — відверто запитав Василь.
— Тисячу доларів!
— Ну, це ви загнули! Тисячу доларів за таку дрібницю!.. Триста доларів і ні цента більше. — Василь торгувався з есесівцем, щоб у того не склалося враження, що американець надміру зацікавився розмовником. Трохи подумавши, він додав: — Коли хочете знати, нам вигідно, щоб Гітлер встряв у війну з Росією. По-перше, росіяни вгамують трохи його запал, по-друге, і це головне, — ми позбудемося завалу товарів!..
— Триста так триста, — сказав Лемке, пускаючи повз вуха розмірковування Василя. — Тільки цього разу готівкою — може, незабаром я поїду до Швеції або Швейцарії!
Василь відрахував триста доларів і сховав розмовник у сейф.
Він був дуже стурбований. Досі він збирав інформацію про плани гітлерівців щодо інших країн — Франції, Австрії, Чехословаччини, Польщі. Тепер відомості Лемке стосувалися безпосередньо його вітчизни, — було від чого впасти у відчай. Проживши стільки років у Німеччині, він добре уявляв собі, що буде, коли фашистам удасться вступити на радянську землю.
Треба було діяти, — діяти негайно, енергійно і водночас обережно. Дізнатися якнайдокладніше про плани Гітлера щодо Радянського Союзу і вчасно повідомити «батька». Він надумав піти на деякий ризик і побачитися з Кольвіцом. Працюючи в генеральному штабі, той, безумовно, знав про ці плани. Треба було змусити заговорити і фрау Браун, заплативши їй будь-які гроші.
Кольвіц нізащо не погоджувався зустрічатися з кимось, окрім самого «містера Хекоїнга», — таку умову поставив на самому початку їхнього співробітництва. Зустріч американця з працівником генерального штабу, звичайно, могла викликати підозру. Василь боявся не стільки за себе, скільки за Кольвіца, — якби його арештували, зв'язок з генеральним штабом обірвався б. Крім того, Кольвіц міг виказати підпільників та й самого Василя. Але іншого виходу не було. Василь насилу зв'язався з Вебером і попросив влаштувати йому побачення з Кольвіцом.
Побачення відбулося пізно ввечері. Василь розрахувався з Кольвіцом за три останніх місяці й тільки-но хотів спитати про плани війни з Росією, як той випередив його.
— Я знаю, навіщо ви мене викликали і що вас цікавить, — сказав майор. — Так, це правда, є директива розробити детальний план нападу на Радянську Росію. Але це зовсім не означає, що війна неминуча. Спеціалісти вважають, що війна з Росією — безумство, тим більше, що доведеться воювати на два фронти, і вони, звичайно, з усієї сили чинитимуть опір…
— А коли передбачається напад на Росію?
— Цього я вам сказати не можу, просто не знаю.
— Пане Кольвіцу, ви добре розумієте, як важливо для компанії, яку я уповноважую, знати це своєчасно. Я заплачу вам скільки захочете, тільки дізнайтесь, які строки передбачено, і скажіть мені…
— Припустімо, я довідаюся, але як вас повідомити? Признаюсь, зустрічатися нам ризиковано…
— Надішліть мені листівку. Не листа, а саме листівку від імені хазяйки пральні, куди ми звичайно здаємо Прати білизну, і вкажіть, що з мене належить стільки-то марок. Коли помножити ці цифри на три, вийде рік. Скажімо, ви напишете: «Ви повинні заплатити 647 марок 23 пфеніги». Перемноживши цю суму на три, матимете тисяча дев'ятсот сорок один. Це рік. Пфеніги означають місяць — лютий і день — третій. Отже, третього лютого тисяча дев'ятсот сорок першого року. Сподіваюсь, ви зрозуміли цю нехитру комбінацію з цифрами? Повторюю, грошей я не пошкодую, аби ви сповістили мене вчасно!..