Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
Лист зашурхотів у її руках — вона хотіла прочитати його ще раз, але лій у каганці вже повністю вигорів і в темряві поширився міцний тваринний запах. Тхарна, притулившись до моїх грудей, сказала:
— Куди ти повезеш мене, дурнику?
— У місця, що належать нам.
— Ти допустиш, щоб найвродливіша в світі дружина зазнала образи?
— Ти станеш дружиною туси.
— Ти ж не будеш завдавати мені болю? Я — найвродливіша дівчина в світі. Ти ж чув мою пісню?
Звісно, чув. Більше того, зараз ця пісня якраз лунала в моїх вухах. Ми зайнялися тим, чим уже давно не займалися. Коли ми скінчили, її пальці продовжували мандрувати по моїх грудях. Я спитав, чи вона обмірковує лист-відповідь до тусині Ронггонг. Однак вона тільки зронила сльозу і та впала на мої груди. Оскільки ж сльози завжди пекучі, я затремтів.
— Я завдала тобі болю, коли спала з твоїм братом, так? — спитала вона.
Оце жінка! Я не очікував, що вона спитає мене про це. Навіть я, дурень, не міг би спитати про таке в інших, щоб не роз'ятрювати нічиїх ран. Тоді я хотів убити старшого брата. Згодом убивця спільними зусиллями із червіньковим вбранням порішив брата, змусивши цього негідника ще й сильно смердіти. Коли я про це згадував, мені здавалося, що це я вбив старшого брата. Однак то було лише внутрішнє відчуття, вина відчувалася тільки в душі. Я почув свій голос, що звучав дуже холодно:
— Добре принаймні, що до тебе не причепився той його гидкий запах.
— Моє тіло — запашне, понюхай, навіть не потрібно додавати пахощів.
Я понюхав.
Тоді вона продовжила:
— Не дозволяй більше іншим чоловікам зачіпати мене, дурнику.
У жінки неймовірної краси завжди знайдеться чоловік, який буде упадати за нею, це я знав. Однак якщо такі чоловіки спробують відібрати її, я докладу всіх зусиль, щоб її захистити. Та коли вона з власної волі йде в ліжко іншого — тут уже нічим не зарадиш. Вона приблизно вгадала мої думки, тож, малюючи щось пальцем у мене на грудях, недбало казала:
— Ну гаразд, не гнівайся. Коли приїдемо на кордон, нехай управитель знайде тобі дівчину. Ми з тобою вже міцно зв'язані, нерозлучні.
У мене защеміло серце — від того, що вона тільки тепер це зрозуміла.
Коли ми знову вирушили в путь, я весь час думав над цими її словами. Управитель сказав, що коли така гарна жінка так думає — це вже непогано. Я теж так вважав. А коли якусь справу з’ясуєш, їхати стає набагато легше.
Отже, я знову повернувся на кордон!
Я повинен був надати літописцю відповідну кімнату.
— Вона повинна бути недалеко від мене, чиста, зручна для занурення в свої думки, туди має потрапляти свіже повітря і яскраве проміння, чи не так? — спитав я його.
Він закивав головою, а обличчя його зашарілося. Я наважуся сказати, що відтоді, як йому вперше відтяли язика, він ще ніколи не був таким схвильованим. Він не дуже вірив, що знайде на кордоні не фортецю, а відкриту будівлю. Тим більше він не вірив, що тут може бути величезний ринок, де зібрані скарби з усього світу. Як людина, яка записує історичні події, у фортеці він писав про те, як туси оголосив передачу престолу, але так і не поступився ним, про те, як між братами точилася явна й прихована боротьба за місце туси, а також про те, яке спадкоємець туси був убитий месником, однак він відчував, що все це вже не раз було в історії. Тепер же тут, на кордоні, він побачив абсолютно нові речі, яких не бачив раніше, і його очі заблищали. Він міг усе це якнайдокладніше записати, тому я особисто провів його першим разом по галасливому ринку. Я навіть зайшов із ним до корчми месника. Тут усе було мені знайоме. Глянувши на мене, власник корчми посміхнувся, ніби я й не був відсутній два роки, а тільки вчора напився тут п'яним. Я спитав корчмаря, чи повернувся його молодший брат. Він спочатку поглянув на літописця. Я повідомив йому, що цей чоловік — без'язикий. Тоді він сказав, що люди, які вчиняють таке, завжди повинні ховатись, інакше вони не можуть вважатися вбивцями, адже в кожної справи є свої правила.
Вулиця — дуже гарна річ, коли можна сидіти в корчмі й дивитися на потік вершників і пішоходів перед очима, що здіймають куряву, простуючи туди-сюди. І хоча потрібно при цьому накривати рукою свою чарку, аби туди не потрапила курява, все одно горілка тут надзвичайно смакує. Якраз коли я розмовляв із корчмарем, увійшли два моїх прислужники й доповіли, що мене шукає управитель. Я замовив кожному з них по чарці горілки й наказав спокійно посмакувати її.