Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
Насправді, йому не було потреби питати про це, а мені — відповідати. Тож, зрештою, він сам знайшов відповідь:
— Так, я вже старий, тож їм немає сенсу витрачати на мене зусилля.
— Він теж так подумав, — сказав я.
— Як ти, дурень, можеш знати, що думають інші люди? — спитав батько.
— Ти змусив його боятися, — сказала Тхарна мені на вухо.
— Саме тому, що я — дурень, я й знаю, що думають інші люди, — відповів я.
Туси наказав людям відвести його до кімнати спадкоємця. Там усе було так, як я й казав — у кімнаті старшого панича стояв запах крові й екскрементів. Його кишки вже випали назовні, й він лежав, тримаючись руками за рану. Очі його були закриті, й він похоркував уві сні, причому, слухаючи це похоркування, можна було вирішити, що бути зарізаним — це надзвичайно приємна подія. Люди почали кликати його на ім’я прямо в вухо, однак він не відповідав.
Старий туси почав щось шукати очима по кімнаті, і, зрештою, його погляд застиг на моїй дружині. Я сказав Тхарні:
— Батько хоче, щоб ти його покликала.
— Так, можливо тобі вдасться повернути його до тями, — сказав батько.
Тхарна поглянула на мене, почервонівши. У мене голова почала пухнути, однак я сказав першу-ліпшу дурню про те, що слід якнайшвидше рятувати людину. Тоді Тхарна покликала його, додавши:
— Якщо ти почув, як я кличу тебе, відкрий очі.
Однак його очі залишилися щільно закритими і навіть натяку не було на те, що він намагається їх відкрити. Лама-знахар міг лікувати тільки невидимі оку хвороби, а перед такою брутальною раною він був безпорадним, тож довелося кликати катів, аби дати їй раду. Кати запхнули кишки назад у живіт і накрили рану піалою, повного ліків, а потім замотали її полотняною стрічкою. Брат перестав хоркати. Аїр-старший витер з чола піт і сказав:
— Ліки подіяли, тепер старшому паничеві вже не болить.
— Добре, — сказав туси Мерці.
Надворі вже заходилося на день. Тепер було видно, що обличчя старшого брата біле, як папір. Він занурився в сон, і на його обличчі проступив по-дитячому наївний вираз.
Туси спитав катів, чи можна буде його вилікувати.
— Якщо сеча не витече, тоді можна, — відказав Аїр-старший.
— Батько має на увазі, що старший панич може отруїтися своїми екскрементами, — уточнив Аїр.
Обличчя туси зробилося ще білішим, ніж у брата. Махнувши рукою, він сказав:
— Розходьтеся!
Люди вервечкою почали виходити з кімнати брата. Аїр дивився на мене із радісним блиском в очах; я розумів, що він радіє за мене. Тхарна міцно вчепилася в мене однією рукою — її думку я теж розумів: так, щойно помре брат, як я із повним правом стану туси Мерці. Я ж не знав, чи радіти мені за себе, чи сумувати за брата. Щодня я двічі-тричі заходив до його кімнати, однак він так і не прийшов до тями.
Весна цього року прийшла дуже швидко: щойно змінився напрямок вітру, як за два-три дні верби понад річкою зазеленіли. А ще через пару днів перед горами й по ярах забуяли в цвіту дикі персики.
Лише за якихось кілька днів куряву в повітрі прибило запашним вологим серпанком.
Брат худнув у ліжку день за днем, батько ж натомість відновлював свою бадьорість. Він більше не потребував припарок цілу ніч.
— Видно, доведеться мені нести свою ношу до кінця днів, — говорив він так, ніби в нього був тільки один син.
А той син ще не помер, як почав смердіти. Коли це тільки почалося, його дивний запах ще можна було притлумити ліками, виготовленими катом, — здебільшого то були трави з різким запахом. Однак згодом, хоча запах трав залишався так само міцним, він не перекривав бридкого запаху, що виходив з-під дерев’яної миски в брата на животі. Змішуючись, два запахи ставали такими їдкими, що ніхто не міг їх витримати, жінок починало нудити аж до запаморочення, тож тільки я й батько могли перебувати певний час усередині, причому я міг залишатися довше, ніж батько.
Того дня батько побув трохи в кімнаті й вийшов. Надворі слуги почали гнати на нього віялами кипарисовий дим, відганяючи таким чином нечистий дух, аж батько захлинувся димом і розкашлявся. У цей момент я помітив, що повіки старшого брата почали тремтіти. Він нарешті отямився й повільно відкрив очі.
— Я ще тут? — запитав він.
— Ти — тут, на своєму ліжку, — відказав я.
— Що зі мною?
— Месник, меч, меч месника родини Мерці.
Він видихнув, потім намацав у себе на животі ту дерев'яну миску й кволо посміхнувся:
— Цей чоловік не володіє мечем.