Посмертні записки Піквікського клубу
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 1937
- Язык: украинский
- Переводчик: М. Іванов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Піквікського клубу». Краткое содержание книги:
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
Негайно до соромливого джентльмена відрядили офіціанта, і соромливий джентльмен вкинув таки чарчину. Випив на дорогу й Джексон; ради компанії випили й дами. Після того Джексон сказав, що більше баритись не можна, і тоді місис Сендерс, місис Клапінс і Томі (його вирішили взяти супроводити місис Бардл, а решту залишили під опікою містера Редла) сіли в карету.
— Ісак! — промовив Джексон, звертаючись до джентльмена з ясеновим ціпком, що сидів уже на передку й палив сигару.
— Ну?
— Це — місис Бардл.
— О, я давно вже зрозумів це, — відповів джентльмен.
Місис Бардл сіла в карету, за нею сів містер Джексон, і екіпаж рушив. Дорогою місис Бардл мимоволі обмірковувала слова Джексонового друга. Мудрий народ юристи. Крізь землю бачать.
— Погана штука, оті витрати на нашого брата, — зауважив Джексон, коли пані Сендерс і Клапінс поснули. — Я маю на думці гонорар за ведення судових справ.
— Дуже шкодую, що не могла сплатити його, — відповіла місис Бардл, — але коли ви, юристи, беретесь до якоїсь справи на свій страх, вам треба зважувати й можливість невдачі.
— Ви, здається, після суду видали їм вексель на суму гонорару? Так мені переказували, принаймні.
— Так, але то ж була тільки формальність.
— Безперечно, — холодно погодився Джексон, — Сама формальність, Тільки.
Незабаром заснула й місис Бардл і прокинулась лише тоді, коли карета спинилася.
— Невже це вже Фірменс-каурт? — спитала леді.
— Ми їдемо не так далеко, — відповів Джексон. — Виходьте, будьте ласкаві.
Місис Бардл, ще не зовсім отямившись, скорилася. То була якась дивна будівля. Товстий мур з гратами посередині. Скрізь горіли газові лампи.
— Ну, леді! — гукнув чоловік з ясеновим ціпком, зазирнувши в карету й добре таки струсонувши місис Сендерс, — вилазьте! — Збудивши приятельку, місис Сендерс разом із нею висіла з карети. Місис Барді під руку з Джексоном увійшла вже під портик, тягнучи за собою Томі. Дами рушили слідом за нею.
Кімната, куди вони вступили, мала вигляд ще старовинніший, ніж портик. І стільки людей навколо!
І всі так цікаво дивляться на них!
— Що це за будинок? — почала вже хвилюватися місис Бардл.
— Одна з наших контор, — відповів Джексон, пропихаючи її в двері й оглядаючись назад. — Увага, Ісак!
— Будьте певні,—заспокоїв чоловік з ясеновим ціпком. Важкі двері зачинилися, і вони зійшли вниз короткими сходами.
— Нарешті добулися. Цілі й ув'язнені, місис Бардл, — задоволено вигукнув Джексон, роздивляючись навкруги.
— Що ви хочете сказати? — спитала місис Бардл, і серце її заколотилося швидше.
— Це саме, — одказав Джексон, відводячи її трохи вбік. — Не лякайтесь, місис Бардл. Не було ще людини делікатнішої за Додсона й людянішої, ніж-Фог. То ж їхній службовий обов’язок посадити вас у тюрму за несплату гонорару. Але вони не хотіли завдавати вам зайвих хвилювань. Хіба вам неприємно буде згадувати про їхню дбайливість. Це Флітська тюрма, мадам. Надобраніч, місис Бардл. Надобраніч, Томі.
І в той час, як Джексон і чоловік з ясеновим ціпком квапилися відійти, інший чоловік з ключем у руці повів перелякану жінку на другий поверх. Раптом місис Бардл зойкнула. Томі заверещав, місис Клапінс прикипіла на місці, місис Сендерс скрикнула "уф!" і не спромоглася більше вимовити ані слова. Вони побачили містера Піквіка, що відбував свою нічну прогулянку, а поруч із ним Ішов Сем. Вглядівши місис Бардл, містер Веллер глузливо вклонився їй, а його пан обурено повернув назад.
— Не кепкуйте з неї, — сказав Семові вартовий. — Її тільки но привезли сюди.
— Її ув’язнено? — Сем знову надів на голову свій капелюх. — За що? У якій справі?
— За несплату грошей конторі Додсон і Фог, — відповів вартовий.
— Джоб, Джоб, сюди! — гукнув Сем. — Біжіть до містера Перкера, Джоб. Нехай прийде зараз же. Він мені конче потрібний. Перемога! От так штука. Ура! Де мій хазяїн?
Та відповіді на ці вигуки не було, бо Джоб, як навіжений, кинувся виконувати доручення, тільки но дістав його, а місис Бардл знепритомніла: на цей раз справді.
РОЗДІЛ XXXVI,
присвячений переважно справам і тимчасовій перемозі Додсона й Фога. Містер Вінкл з’являється знову і при незвичайних обставинах. Добрість містера Піквіка бере гору над його впертістю.