Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Тільки дві речі я знаю напевне, Дуг, - прошепотів він.
- Які?
- Що вночі страшенно темно, це одне...
- А друге?
- А друге: навіть якщо містер Ауфмен колись збудує оту Машину щастя, з яром вона однаково нічого не вдіє.
Дуглас якусь мить міркував над Томовими словами.
- У цьому щось є...
Вони замовкли, нараз почувши на вулиці чиюсь ходу - спершу віддалік під деревами, потім на тротуарі біля самого будинку. Зі свого ліжка тихо озвалася мати;
- Це тато йде. То був справді він.
Пізно ввечері на веранді сидів Лео Ауфмен і писав список, якого й сам не бачив у густій сутіні. Час від часу він вигукував: “Так-так!..” або “І це теж!” - коли йому спадало на думку ще щось цікаве. Раптом від дверей на веранду до нього долинув глухий звук - так ніби нічний метелик налетів на протимоскітну сітку.
- Ліно, ти? - пошепки спитав він.
Дружина сіла поруч нього на лаву-гойдалку, в самій нічній сорочці, не надто худа, якими бувають сімнадцятирічні дівчата, коли їх ще не люблять, і не надто повна, якими бувають п’ятдесятирічні жінки, коли їх уже не люблять, - а саме в міру, налита й міцна; такий вигляд мають жінки будь-якого віку, подумав Лео, якщо їм нема чого про це тривожитись.
Вона була дивовижна жінка. її тіло, як і його власне, завжди думало за неї, але по-іншому: воно виношувало дітей або з’являлося поперед чоловіка в кожній кімнаті, щоб змінити там атмосферу відповідно до того, в якому він настрої у цю хвилину. Здавалося, вона ніколи не замислювалась ні над чим надовго: думка одразу ж ішла з голови в руки і оберталася в дію так природно, невимушено, що чоловік навіть якби й захотів, то не зміг би накреслити схему того процесу.
- Ця машина... - мовила Ліна зрештою. - Нам вона не потрібна.
- Не потрібна, - погодився Лео, - але часом слід зробити щось і для інших. Я оце саме міркував, що туди прилаштувати. Кіно? Радіо? Стереоскоп? Поєднати все це разом, щоб кожен помацав, усміхнувся і сказав: “Еге ж, оце і є щастя”.
Атож, подумав він, змайструвати таку хитромудру машинерію, яка, хай там з тобою хоч що - промокли ноги, болить виразка, мучить безсоння, і ти до ранку соваєшся в ліжку, і душу твою точать нічні страхіття, - а вділить тобі щастя, немов ота магічна дрібка солі, вкинута в океан, що без кінця народжувала нову сіль і перетворила морську воду в солону ропу. “Хто б не виліз із шкури, аби здійснити такий винахід?” - запитував він цілий світ, запитував містечко, запитував свою Дружину.
Сидячи поруч нього на лаві-гойдалці, Ліна напружено мовчала, і то була її відповідь.
Замовк і він і, задерши голову, став дослухатися, як шелестить на вітрі листя великого в’яза.
“Не забудь, - сказав він собі подумки, - цей шелест листя теж має бути в твоїй машині”.
А наступної хвилини на лаві-гойдалці і на веранді вже не було нікого.
Дідусь усміхнувся вві сні.
Відчувши цю усмішку, він не міг збагнути, що її викликало, і прокинувся. Якусь хвилю полежав, наслухаючи, а тоді зрозумів, чому він усміхнувся.
Тому, що почув звук, куди важливіший, ніж співи пташок чи шелест молодого листя. Щороку був день, коли він так само прокидався й чекав цього звуку, який означав, що тепер літо й справді настало. А наставало воно саме отакого ранку, коли хтось із пожильців, племінник чи двоюрідний брат, син чи онук, виходив з газонокосаркою на лужок під вікном і, керуючи від країв до середини - на північ, на схід, на південь, на захід - починав виписувати нею чимраз менші прямокутники, і металева машинка із дзижчанням і стрекотом посувалася по духмяній літній траві. З-під ножів вилітали кульки конюшини, золоті зірочки поодиноких уцілілих після збирання кульбаб, мурахи, сухі стеблинки, камінці, обгорілі рештки торішнього святкового фейєрверку на Четверте липня[34], але все те переважав суцільний зелений трав’яний потік. То був чистий і прохолодний потік, і дідусь уявив собі, як свіжоскошена трава пестливо лоскоче йому ноги, освіжає розпашіле обличчя, сповнює ніздрі одвічними пахощами нового літа й немов обіцяє: усі ми - атож, усі - проживемо ще один рік.
Благословенна річ - газонокосарка, думав дідусь. Який це дурень вигадав, щоб новий рік починався першого січня? Ні, слід би виставляти дозорців, щоб спостерігали, як росте трава на мільйонах лужків Іллінойсу, Огайо та Айови, і того ранку, коли вона стане придатна до косьби, хай повсюди гряне велична бравурна симфонія газонокосарок, що стинатимуть свіжу соковиту траву на лугових обширах. І того єдиного дня на рік, що насправді знаменує собою Початок, хай би люди обсипали одне одного не конфетті й серпантином, а свіжоскошеною травою!..
34
Четверте липня - День незалежності, національне свято в США.