Пригоди Олівера Твіста

Це й справді був містер Докінс — довгі рукава його сюртука були, як завжди, закочені, ліву руку він засунув у кишеню, а в правій тримав капелюха. Він прочовгав через залу у супроводі тюремного наглядача якоюсь вайлуватою ходою, що її годі й описати, і, зайнявши місце на лаві підсудних, гучним голосом висловив своє бажання довідатися, з якого це дива його поставили в таке ганебне становище.

— Притримай свого язика, чуєш? — сказав наглядач.

— Я англієць чи, може, ні? — не вгавав Пройда. — Де ж тоді мої привілеї?

— Незабаром ти їх дістанеш, свої привілеї, — відрубав наглядач, — з перцем на додачу.

— А як не дістану, тоді побачимо, що скаже оцим крючкодерам міністр внутрішніх справ, — відказав містер Докінс. — Ну, то що тут у нас за справа? Я буду вдячний суддям, коли вони розглянуть цю дрібницю і не затримають мене, дочитуючи газету, бо мені треба зустрітися з одним джентльменом у Сіті, а що я завжди додержую слова і дуже скрупульозний у справах, то він може піти, коли я не з'явлюсь туди о призначеній годині. І чи не гадають судді часом, що їм не доведеться відшкодувати збитки, коли мене й справді затримають? Тут Пройда, вдаючи, ніби має намір негайно подати на них позов, зажадав від тюремника, щоб той назвав «прізвища отих двох старих фраєрів ондечки в судейських кріслах». Це настільки звеселило глядачів, що вони зареготали майже так само гучно, як зареготав би юний Бейтс, коли б почув таку вимогу.

— Гей там, ану замовкніть! — гримнув тюремник.

— У чому його обвинувачують? — спитав один із суддів.

— У кишеньковій крадіжці, ваша честь.

— Хлопець уже бував тут раніше?

— Мав би бути, та ще й не раз, — відповів тюремник. — Бо де він тільки не бував, ваша честь. Хто-хто, а я його добре знаю.

— Он воно що! То ви мене знаєте? — вигукнув Пройда, не пропустивши повз вуха цю заяву. — Чудово! Я мато підстави обвинуватити вас у спробі заплямувати мою репутацію.

Тут у залі знову розлігся регіт, і знову тюремник закликав публіку до порядку.

— Ну, а де ж свідки? — запитав клерк.

— Атож, де вони? — підхопив Пройда. — Хотів би я поглянути на них.

Його бажання негайно задовольнили: наперед вийшов полісмен, котрий бачив, як заарештований поліз у натовпі в кишеню до якогось джентльмена і навіть витяг звідти носовичка, та, помітивши, що він старий, обережно поклав його назад у кишеню, попередньо обтерши ним собі обличчя. За що провину він і заарештував Пройду, як тільки проштовхався до нього, а під час обшуку у вищезгаданого Пройди знайшли срібну табакерку з вигравіюваним на кришці ім'ям власника. Цього джентльмена розшукали за допомогою «Судового довідника»[53], а тепер, викликаний як свідок, він посвідчив під присягою, що табакерка належить йому і що він помітив пропажу напередодні, коли вибрався з того самого натовпу. Він також посвідчив, що запримітив хлопця, який дуже енергійно проштовхувався крізь натовп, і що заарештований і є той хлопець.