Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
У нараді брали участь вищі сановники Суздальського царства — міністр військових справ граф Буйський та міністр дипломатичних військ Родіонов-Дюбуа, начальник служби розвідки, він же патріарх Суздальський, Московський, Володимирський і всія Русі Савелій, начальник генштабу — колишній басмановський опричник маршал Ганс Муратмухамедов і начальник українського департаменту Генштабу генерал Корнілов-Кисельов.
У складі делегації скандорусів можна було побачити начальника розвідки конунга Ольгерда Саніна, біля якого сидів його особистий помічник, оперативний уповноважений «Вовків Півночі» на київському напрямку, капітан Святополк Рьонгвальд (Блідий), звільнений групою «вовків» з чернігівської колонії суворого режиму, коли скандорусам довелося покласти майже всю охорону, не кажучи вже про великі хабарі, призначені інформаторам у Києві. «Вовки» не кидали своїх людей напризволяще.
Сюрпризом для учасників наради стала присутність делегації України-Руси на чолі з Іваном Крейдою, президентом уряду в екзилі, визнаного Мексикою; до складу української делегації також входили похмурий міністр оборони Владислав Крейда з забинтованим черепом, що робило його схожим на свіжо забальзамованого єгипетського фараона, і, навпаки, радісно усміхнений, з лицем, прикрашеним найдобродушнішими ямочками, міністр закордонних справ Руслан Фощенко.
Молодий монарх, вдягнений у мундир офіцера Преображенського полку часів Петра Першого, випромінював рішучість.
— Господа, — сказав він натхненно, — час пробил. Над просторами нашей дорогой Отчизны, над Россиею снова воссияло солнце надежды. Мы пережили ночь, понеся неисчислимые потери. Положение наше отчаянное. Голод в северной арийской части России и Скандоруссии усиливается, пожиная все новые и новые жертвы. Между тем на юге России, в Малороссии, с приходом солнца ожидается невиданный урожай. Малороссы, сохранив посевной материал, успели подготовиться к окончанию Великого Мрака; вспахали и засеяли максимальное количество посевных площадей и через месяц соберут огромное количество зерна. Это прямой вызов существованию России, угроза нашей национальной безопасности. Поэтому властью, даною мне Богом, повелеваю: утвердить сегодня план операции «БИС» и начать наступление на наши исконные, незаконно отторгнутые украинскими сепаратистами русско-южные земли. Выступаем на рассвете в четверг, двадцать второго июня 2079 года, с целью овладения зерновыми запасами и установления в Малороссии законного правопорядка. Операция спланирована так, чтобы реализовать принцип бессмертного российского генерала Лебедя: «Мы вас ждали с моря на лыжах, а вы с горы на танках». С Малороссии мы начнем собирание воедино потерянных русских земель. Так больше продолжаться не может. За нами Москва, Петербург, вольная Воркута и Сталинград. С нами города русской славы Киев, Полтава, Харьков, Одесса и Керчь. Промедление, господа, смерти подобно! С нами Бог!
Конунг Фенрир Сьомий, шепелявлячи, ламаною російською мовою привітав самодержавця Суздальського, підтвердивши, що армія «Вовків Півночі» в складі трьох корпусів («Вікінг», «Варяг», «Витязь»), відмобілізованих і добре озброєних, готова до виходу на бойові позиції. Він запропонував підписати таємний протокол щодо поділу зон окупації, зафіксувавши угоду на карті.
Тоді Ніколай Третій повелів маршалу Гансу Муратмухамедову представити основні положення операції «БІС». Начальник Генштабу, вдягнений у військово-польовий мундир Добровольчої армії 1919 року, стоячи перед екраном монітора, замучив присутніх нудним, по-австрійському педантичним переліком бойових частин, військової техніки, напрямів ударів 1-го, 2-го і 3-го малоросійських фронтів та погодинним графіком вторгнення, додаючи до кожного опису переможної операції словечко «якщо»: якщо погода 24 червня не завадить 129-ій десантній бригаді здійснити висадку в районі міста Кременчук; якщо противник не застосує під час переправи через Дніпро хімічну зброю; якщо…
Молодому цареві набридло слухати цю беліберду, й він, перервавши доповідь маршала, дав наказ генералу Корнілову-Кисельову висвітлити політичний бік справи. Генерал був досить молодим чоловіком років сорока, з великими темно-коричневими, з фосфоричним блиском очима, з кольким пронизливим зирком, який примушував кожного, на кого він дивився, відводити погляд — не від страху, а від сорому: присутні знали, що під час київського повстання у серпні 2077 року невдячні малороси, упіймавши генерала в штабі визвольної армії Чорної Орди, вирізали йому очі. Довелося вставляти штучні німецькі електронні очі, трохи більші за розміром, ніж натуральні, енергія погляду яких живилася потужними батареями.