Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Гайдук зрозумів, що почав утілюватися генеральний план його смерті, детально розроблений Кимось, наче опис складного технологічного процесу — найтаємніший документ у світі, для кожного свій, що зберігається надійніше за секретні креслення найновішої зброї, чи таємні файли Гайдука, або оперативно-тактичні плани генштабу. Спочатку темрява поступилася світлу, потім виникли гори, і Гайдук радісно відчув задишку альпініста на висоті п'ять тисяч метрів й сліпучу холодну енергію вершин, рожевих і темно-фіолетових від сонця. Він згадав, що він Ікар, fucking Ікар — гордий, бундючний, затятий, зверхній, нестримний у своєму тупому бажанні вивищитися над усім світом, Ікар з саморобними крилами, ще більш ненадійними, ніж крила «боїнгів» чи «локхідів»; він став на краю скелі, на самому краєчку урвища, щоб, відштовхнувшись, злетіти в це чортове небо, назло всім, хто не вірить у можливість лету над Землею, і раптом почув ззаду тихий голос:
— Людино, не роби цього. Для лету небесного не такі крила потрібні…
— А які? — зло огризнувся Гайдук, обернувшись. Перед ним, лагідно всміхаючись, стояв високий довговолосий бородатий чоловік у військовій оливково-жовтій куртці, голубих джинсах і солдатських черевиках піскового кольору. Обличчя цієї людини здалося Гайдуку знайомим.
— Віра, — відповів Прибулець. — Крила зламаються, а віра — незламна.
— Та звідки ти тут взявся і хто такий? — Гайдук був роздратований нахабним втручанням Прибульця у підготовку до останнього стрибка в небо.
— Я професор Єврейського університету, прийшов з Єрусалима.
— Ти єврей? Чи американець?
— Єврей.
— Можливо, ти єврей… Але не бреши, що прийшов з Єрусалима. Там неможливо бути, жити, дихати. Чи, може, в тебе був скафандр «Чорнобиль-30»?
— Ні. Був у цьому, в чому стою перед тобою, — Прибулець ніяково доторкнувся до своєї військової куртки, наче соромився свого military style.
Гайдукові заважали важкі крила, від яких боліли руки і спина. Він скинув цю осоружну конструкцію й відчув полегшу. Не помітив, як зникли гори, прірва, скелястий майданчик для старту; стояли посеред пустелі, де спека і спрага мучили Гайдука.
— Чи ми, часом, не зустрічались колись? — підозріло спитав Гайдук, подумавши, що цей тип міг вести з ним переговори у Вашингтоні в складі ізраїльської делегації щодо закупівлі української зброї.
— Я не займаюся купівлею чи продажем зброї, — Прибулець наче вгадав думки Гайдука. — Мене це не цікавить.
— А що ж тебе цікавить, коли гине твоя країна? Може, ти не єврей?
— Я єврей, і мені рідною є та земля. Я згадую запахи чавленої оливи і свіжоспеченої маци, коли святкували песах і матінка запрошувала до суботнього столу. Згадую прохолодний затишок Храму, де можна було пізнати слово Боже і Книги пророків… Пам'ятаю прозорі хвилі Генисаретського озера…
Гайдук теж пам'ятав: під час відвідин Ізраїлю провів ніч у кібуці на березі озера.
— … сумні пісні рибалок, коли сиділи вони увечері навколо вогнища, де смажили рибу. Але я бачив також роз'єднаність, розбратання, розсвареність свого народу. Бачив продажну верхівку, садукеїв, які, зрадивши свій народ, відмовилися від незалежності і вірнопіддано служили римлянам. Бачив і зрадливих фарисеїв, яким комфортно було під римською окупацією… Я прокляв їх, за що вони вбили мене.
«Як схоже, — подумав Гайдук (хоч не міг думати). — Мене теж вбили. Свої садукеї. Значить, я потрапив до світу мертвих».
— Але мені також чужі були зелоти, — вів далі Прибулець. — Революціонери, які не вірили в Бога. Це були екстремісти, що проповідували насильство. Я проти насильства…
«Ага, — зрозумів Гайдук. — Він — прибічник Ганді з ізраїльської організації «Peacecreator».
— Але те, що сталося… — Прибулець відкинув волосся з чола, і Гайдук з острахом побачив різні очі Прибульця, його добрий і суворий погляди. — Я передбачав загибель Другого Храму, загибель і розсіяння нашого народу, я знав, що Єрусалим вбиває своїх пророків і побиває їх камінням, але уявити не міг, що станеться з містом і людьми.
— Ваша військова розвідка виявилася не на висоті, — піт струмками лився з Гайдукового чола, заливаючи їдким плином очі. — Треба було передбачити час ядерних ударів і завдати превентивного удару. Система ПРО також дірява. Я чув, що між вашими політиками й військовими точилися запеклі суперечки. А прийняття рішення відкладалося.