Пожежник

— Я тебе пам’ятаю, — промовила Черіті. — Ти — мала Мері Поппінс. Постійно мугикала ту пісеньку, «Ложечка цукру».

Попри кров та сморід від стріляного пороху, Гарпер усміхнулася.

— Це я.

— Хочеш, дещо розкажу, мала Мері Поппінс? — запитала Черіті. Гарпер кивнула. — Ти зі своїми друзями щойно вбила двох парамедиків. Я помру, і тобі мене не врятувати. Викуси це з ложечкою цукру, суко.

Вона заплющила очі й відвернулася.

Гарпер здригнулася, знову стукнувшись головою, поки вилазила з кабіни.

— Сьогодні ти не помреш. Тримайся, Черіті. Я повернуся за мить, — Гарпер розуміла, що голос у неї зривається і звучить вкрай непереконливо.

Вона зістрибнула з кабіни і вже була на півдорозі до кузова швидкої, коли Бен обережно вхопив її за лікоть.

— Ти їй нічим не зарадиш, сама повинна це розуміти, — сказав Бен. — Хай Господь милує, але ти їй вже нічим не допоможеш.

— Забери від мене руку, — Гарпер вивільнила плече з його хватки.

Повз неї пройшла Мінді, тримаючи в кожній руці по порожньому речмішку та відводячи погляд від розчавленого поліцейського, котрий лежав посеред дороги. Червоно-блакитні спалахи нарізали нічне повітря на завмерлі дольки, маленькі шматочки часу, що застигали в кольорових скельцях.

— Мусимо забрати те, по що прийшли, й тікати звідси, — мовив Бен. — Скоро прибудуть інші поліцейські. Доти нам треба звідси забратися, Гарпер.

— Треба було про це думати до того, як перетворювати вулицю на стрільбище, гівнюки. Тупі ви гівнюки.

— Якщо спіймають когось із нас, то доберуться до всіх інших. Якщо любиш Ніка, Рене, Отця Сторі та Пожежника, то вхопиш усе необхідне й тікатимеш.

«Я помру, і тобі мене не врятувати. Викуси це з ложечкою цукру, суко». Ці слова знову пролунали Гарпер в голові. Вона відчула роздратування — гнівне і таке сильне, що її, здавалось, аж нудило від нього. Їй кортіло зацідити Бену, закричати на нього. Кортіло бити знову й знову, поки по щоках тектимуть сльози.

Та натомість вона заговорила м’яким ніжним голосом, який тремтів від емоцій і який вона заледве впізнала сама. Гарпер не звикла чути власні благання.

— Будь ласка, Бене. Будь ласка. Лише компрес на груди. Вона не мусить помирати. Я можу її врятувати. Я можу зробити все, щоб вона залишилася жива доти, поки не з’явиться наступне поліцейське авто.

— Спакуй все необхідне для табору, і тоді побачимо, чи буде ще час, — відказав він. Гарпер одразу зрозуміла, що жодного компресу їй прикласти не дадуть.

Похиливши голову, вона попрямувала до карети швидкої.

Мінді вже стояла всередині яскраво освітленого кузова, з його сталевими іржостійкими поверхнями, висувною каталкою, шухлядами і шафками. Нудотне роздратування Гарпер почало поволі блякнути, поступаючись місце гіркому на присмак горю. З вбивством вони впоралися; настав час для грабунку. Десь підсвідомо вона відчувала, що план від початку полягав у тому, щоб убити й обікрасти, і їй випала роль не просто співучасниці, вона ж бо й була архітектором цього плану.