Якщо кров тече [UK]

То була набагато жирніша брехня, ніж про неробочу супутникову тарілку. Йому здавалося, що захворів він сильно, але якби він це визнав, оцінити її можливу реакцію було б важко. Чи подзвонить вона в поліцію Преск-Айла й викличе службу порятунку? Навіть у теперішньому стані це здавалося йому надмірним. Не кажучи про те, що було б страшенно соромно.

— Мені це не подобається, Дрю. Не подобається, що ти там, відрізаний. Ти впевнений, що не зможеш виїхати?

— Раніше, може, міг би, але я випив засобу від застуди, ліг подрімати й проспав. Тепер уже не наважуся. Тут ще після минулої зими дренажні труби забиті, а дорогу попідмивало. Такий сильний дощ майже точно затопить великі ділянки шляху. Не виключено, що «субурбан» і проб’ється, але коли ні, то я можу застрягнути за дев’ять кілометрів від хатини й за тринадцять — від «Великого 90».

Запала тиша, і Дрю здалося, що в ній він почув її думки: «Корчив із себе міцного мужика, ох і дурень». Тому що іноді слів «Я тебе попереджала» недостатньо.

Вітер знову дмухнув, світло знову заблимало (або, може, замиготіло). У телефоні ніби сюркнула цикада, а тоді знову затихла.

— Дрю? Ти ще там?

— Так.

— Був якийсь дивний звук у телефоні.

— Я чув.

— У тебе є харчі?

— Скільки завгодно.

Та їсти не дуже хотілося.

Вона зітхнула.

— Тоді укрийся, як зможеш. Подзвони ввечері, якщо телефон ще працюватиме.

— Гаразд. А коли розпогодиться, я приїду додому.

— Якщо дерев не нападає, а так сидітимеш, доки хтось не вирішить приїхати й розчистити дорогу.

— Тоді я сам її розчищу, — сказав Дрю. — У сараї лежить татова бензопилка, якщо ніхто з наймачів не забрав. Бензин з неї точно вивітрився, але я можу злити трохи з «субурбана».

— Якщо сильніше не захворієш.

— Я не…

— Скажу дітям, що в тебе все добре. — Вона тепер більше зверталася сама до себе. — Нема сенсу їх тривожити.

— Це доб…

— Це гімняно, Дрю. — Вона терпіти не могла, коли він її перебивав, але не відчувала жодних докорів сумління, коли робила це сама. — Я хочу, щоб ти це розумів. Коли ти загнав себе в це становище, ти загнав у нього й нас.

— Вибач.

— Книжка добре йде? Сподіваюся, що так. Сподіваюся, вона варта всіх цих тривог.

— Усе добре.

Він уже не був цього певен, але що їй сказати? «Знову почалося те лайно, Люсі, а тепер я ще й захворів»? Чи це полегшить її неспокій?

— Гаразд. — Вона зітхнула. — Ти ідіот, але я тебе люблю.

— Я теж тебе л… — Вітер заволав, і раптом єдиним світлом у хатинці залишився той його водянистий і тьмяний різновид, що ліз у вікно. — Люсі, в мене світло зникло. — Голос звучав спокійно, це добре.

— Подивися в сарайчику, — сказала вона. — Там може бути коулменівський ліхтар…

Знову почулося сюрчання цикади, а тоді — тільки тиша. Дрю поклав старомодну слухавку на місце. Він лишився сам.