Учта для гайвороння

— А-а-а-а-Р-Р-Р-Е-Е-Е-Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е!

Жахливий лемент болю та гніву, здавалося, випалював вуха вогнем. Аерон Мокрочуб затулив свої та заходився молитися Потоплому Богові, щоб той здійняв могутню хвилю, розтрощив кляту химородь на шматки і змусив замовкнути — але вереск рогу не спинявся. «То ріг із самого пекла!» — був ладен він заволати, хай ніхто б його не почув. Щоки велетня надималися так, що ось луснуть, а м’язи на грудях дивно смикалися — наче наколотий птах прагнув вирватися з плоті й розправити крила на вітрі. Вирізьблені на розі знаки вже яскраво палали, кожна риска та літера наче зайнялася білим вогнем. Але ріг не змовкав; гучно лунав він серед ближніх пагорбів і понад водами Колиски Нагги аж до гір Великого Вику — гучніше і гучніше, доки не заповнив увесь мокрий сірий світ.

І коли вже здавалося, що ріг не стихне ніколи, він раптом стих.

Нарешті в сурмача скінчився подих. Він похитнувся, запнувся, трохи не впав. Жрець побачив, як Косовид з Косача вхопив його попід лікоть, щоб утримати на ногах, а Ліворукий Лукас Кидь вийняв чорний скручений ріг з його рук. Зсередини рогу підіймалася цівочка диму; жрець побачив кров та пухирі на вустах людини, що сурмила у нього. Птах на грудях теж спливав кров’ю.

Еурон Грейджой повільно зійшов на пагорб. Усі очі були прикуті до нього. Вгорі пронизливо верещав мартин. «Не може безбожник сидіти на Морекамінному Престолі» — подумав Аерон, але знав, що мусить дати братові сказати своє слово. Його вуста заворушилися у молитві.

Поборники Аші розступилися, і Віктаріонові теж. Жрець ступив назад і поклав одну долоню на холодний шорсткий камінь ребер Нагги. Вороняче Око зупинився нагорі сходів перед дверми до палат короля Герея і обернув своє усміхнене око до капітанів та королів. Але Аерон відчував і друге око теж — те, яке Еурон беріг прихованим.

— ЗАЛІЗНЯКИ! — гучно промовив Еурон Грейджой. — Ви чули мій ріг. Тепер почуйте мої слова. Я є братом Балона і найстаршим з живих синів Квелона Грейджоя. У моїх жилах тече кров князя Вікона і кров Старого Кракена. Але я плавав у дальші моря та землі, ніж вони. Лише один живий кракен ніколи не знав поразки. Лише один ніколи не згинав колін. Лише один дістався Асшаю коло Тіні, бачив там дива і жахи понад людську уяву…

— Якщо тобі до смаку Тінь, то повертайся туди! — загукав рожевощокий К’ярл Дівчисько, один з Ашиних поборників.

Вороняче Око і оком не змигнув.

— Мій менший братик хоче скінчити Балонову війну і забрати північ. Моя небога хоче подарувати нам мир і соснові шишки. — Його сині вуста викривилися у посмішці. — Аша прагне перемоги замість поразки. Віктаріон прагне мати королівство замість кількох жалюгідних сажнів землі. Від мене ви матимете і те, й інше.

— Воронячим Оком кличете ви мене. Гаразд, але хто має гостріше око, ніж гайвороння? Після кожної битви воно злітається сотнями й тисячами задля учти на трупах загиблих. Гайвороння чує смерть здалеку. І я кажу вам: Вестерос помирає. Ті, хто полетять разом зі мною, матимуть пишну учту до кінця своїх днів.

— Ми з вами — залізного роду, який від діда-прадіда звойовував і підкорював. Колись нашу волю і наказ чули всюди, де плещуть хвилі моря. Мій брат хоче, щоб ви вдовольнилися холодною похмурою північчю, моя небога обіцяє вам лише її шмат… але я дам вам Ланіспорт, Вирій, Вертоград, Староград. Річковий край і Обшир, королівську пущу та Мокрохащі, Дорн та Порубіжжя, Місячні Гори та Долину Арин, Тарф і Пороги. Візьмімо усе, кажу я вам. Візьмімо Вестерос і пануймо!

Він зиркнув на брата свого, жерця, і додав:

— Звісно ж, задля слави нашого Потоплого Бога!

На пів-удару серця Аерона аж захопила зухвалість його наміру. Жрець і сам плекав ту саму мрію, коли вперше побачив у небесах червону комету. «Риньмо на зелені землі з вогнем і мечем, викоріньмо сімох септонових бовванів і білі дерева північан…»

— Гей, Вороняче Око! — покликала Аша. — Чи не лишив ти, часом, рештки розуму в далекому Асшаї? Якщо ми не можемо втримати північ — а ми не можемо — то як здобудемо Семицарство?

— Його вже здобували раніше. Невже Балон так погано вчив свою дівчинку науці війни? Гей, Віктаріоне! Донька нашого брата, схоже, ніколи не чула про Аегона Завойовника!

— Аегона? — Віктаріон схрестив руки на броньованих грудях. — До чого тут Завойовник?

— Я знаю про війну стільки ж, скільки й ти, Вороняче Око, — мовила Аша. — Аегон Таргарієн підкорив Вестерос драконами!