Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
— Міністерства закордонних справ, — машинально виправила Лоренц. — І не нарікай, бо марнуєш наш час. Ліпше послухайте, що я надумала. Це безперервно крутилося у мене в голові протягом двох днів…
Кароль багатозначно мугикнув, а коли всі на нього подивилися, кілька разів відкашлявся, вдаючи, що прочищає горло.
— Граф Мілевський колекціонує полотна великих польських художників, а під час перебування з кримським у Франції в дев’яностих роках дев’ятнадцятого століття додає до колекції картини світових художників. Ядром його колекції є написані на його замовлення автопортрети, для яких він будує спеціальну залу в своєму палаці на острові. У двадцяті роки граф, уже на смертному ложі, починає продавати свою колекцію, і з якихось невідомих нам причин право першості у придбанні випадає Генрику Ашкеназі, молодому здібному фінансистові зі Львова.
Зробила коротку паузу, щоб напитися води. Ніхто не озвався.
— Генрик купує ці перлини, везе свою колекцію до Галичини і там тримає в Підгірцях, де картини стають свідками того, як Ашкеназі спокушає зовсім не зацікавлену мистецтвом львівську красуню, панну Ольгу Бортник. Наближається війна, Ашкеназі, за словами коханої, ховає свої скарби в резиденції, і дуже вдало, оскільки їх вдається зберегти протягом півтора року радянської окупації. А потім приходять німці і все змінюється. Змінюється від того моменту, коли Ашкеназі одержує листа від свого приятеля Маріана Гемара.
— А де тоді був Гемар? — запитав Кароль.
— У Лондоні. Працював у Міністерстві інформації і документації разом із нашим шукачем викрадених пам’яток Каролем Естрейхером. І тепер уявімо собі двох великих патріотів, Гемара і Естрейхера, які вірять, що лише культура та її надбання можуть гарантувати існування нації. Вони знають від кур’єрів про те, що виробляє Ганс Франк у Генерал-губернаторстві, знають про масштаб знищень і крадіжок. Не можуть цьому запобігти, але намагаються думати про перспективу. Розраховують на те, що війна колись закінчиться, що можна буде повернути національні скарби.
Виголошуючи промову, Зоф’я ходила туди-сюди по маленькому приміщенню й енергійно жестикулювала. Коли її погляд на мить зустрівся з поглядом Анатоля, помітила в його очах неприхований подив. Вказала на майора, щоб він докінчив почату нею думку.
— А вчинки ворога найкраще контролювати за допомогою шпигуна в його оточенні.
— Браво, майоре. А кому ж найліпше пасує роль шпигуна, як не інтелігентному та спритному космополітові, який добре обізнаний з німецькою культурою, говорить німецькою краще за пересічного німця і на додачу володіє схованими в підвалі безцінними творами мистецтва, які може відкрити і тим самим заслужити вдячність і довіру губернатора, який любить мистецтво?
— Звучить непогано, — повільно вимовив Кароль. — Але наскільки я розумію, єдине, що підтверджує твою теорію, це розповідь Бортник про Генрика у формі СС?
— Ні, мій любий. Найкраще мою теорію підтверджують листівки, які ти теж тримав у руках. Ти повинен здогадатися, хто в сорок першому в чорному мундирі вистежував твори мистецтва для Ганса Франка, в сорок шостому сидів на Монтелюпіх, а потім зник.
— Це неможливо, — поміркувавши, мовив Кароль. — Мабуть.
— Це логічно. Схоже на те, що Генрик Ашкеназі якимось чином став Вільгельмом-Ернстом Палез’є, радником Ганса Франка і його правою рукою у справах, пов’язаних із мистецтвом. Пам’ятаймо, що це були інші часи, фотографії всіх не були загальнодоступними. Гансові Франку запропонували прислати з Варшави для допомоги в грабунках компетентного чиновника, власне Палез’є. Наші мали якось дорогою їх підмінити. Франк чекав на німця, який розумівся на мистецтві, і він отримав німця, що розумівся на мистецтві. До того ж такого, який одразу знайшов йому справжній скарб. Настільки цінний, що про всяк випадок Франк не похвалився знахідкою в Берліні. Ця теорія в іншому світлі пояснює факт, що в 1945 році Палез’є співпрацював з американцями в Німеччині, що він зокрема видав їм Ганса Франка, а разом із ним «Пані» й «Самарянина». Згодом Палез’є як єдиного німця судили за крадіжку польських здобутків культури під час війни; ще у в’язниці його було вбито, можливо, це зробив американський шпигун, який сидів там у той самий час.