Нарис загальної історії

Момент залишається потенційним, доки він не буде актуалізований у розрив. Перехід від потенційності до актуальності відбувається не стихійно. Для того щоб стався розрив у історичній матерії, потрібно, щоб обидві логічні схеми розвивалися одночасно і увійшли в конфлікт одна з одною, аж доки друга не візьме гору над першою. Оскільки обидві схеми мають своєю вихідною точкою один і той самий феодальний контекст, то можна простежити шлях їхньої конфронтації від часу, коли феодальне роздроблення почало перетворюватися на відновлення монархії. Найвиразніші сліди абсолютистської схеми постають у вигляді етапів і обставин виникнення та утвердження адміністративних монархій, зразком яких стає правління Людовіка XIV, якого імітували впродовж усього XVIII ст. численними прикладами «освіченого деспотизму». Логіка цієї схеми ясніше проглядає в податковій системі, адміністрації, бюрократизації, армії, ідеологічному, а також — рикошетом — і в релігійному контролі. Демократична схема залишає свої основні сліди під час опору абсолютистській схемі, в усьому, що стосується податкової системи, захисту позицій аристократії проти заповнення королівського апарату різночинцями, у збереженні та підсиленні свобод і привілеїв проти королівської влади, у претензіях парламентів на контроль над королівською владою тощо. Зовсім інші сліди можна виявити в знаннях, поставлених на службу схемі, у політичній філософії, що розвивається і систематизується з другої половини XVI ст. до XVIII ст.

Куди веде розрив? Можливі три варіанти його дії. Найсприятливіший — це міцне встановлення нової логічної схеми. Цим варіантом передбачається, що всі умови уможливлення демократії були створені в належний спосіб. Він виражається зазвичай у конституційній монархії, зі значною присутністю аристократично-олігархічних елементів, зразок якої дає Англія. Цей варіант може в подальшому розвинутися у власно демократичний режим. Способи його встановлення можуть бути різними, вони підлеглі всіляким перипетіям і можуть діяти більш-менш тривалий час. Нещасливим варіантом є поразка встановлення режиму. Вона стає результатом відсутності однієї або декількох умов уможливлення. Оскільки такі умови в Європі зазвичай створені, хоча й з низхідним градієнтом по лінії, яка приблизно тягнеться з північного заходу на південний схід континенту, цей варіант більше стосується імітацій Європи за її межами, починаючи з Росії та продовжуючи колишніми колоніями. У сучасних умовах поразка веде або до авторитарних, або до ідеокра-тичних режимів. Останнім варіантом є встановлення режиму з наступним його провалом. Нова логічна схема встановилася спокійно, але вихід з аристократично-олігархічної фази для початку демократизації веде до авторитарного викривлення. Це відхилення може бути пов’язане з відсутністю селянства, яке утворює народ в автономних центрах прийняття рішень, здатних нести демократичні засади.