Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
— Еге ж, міс. Зеб прийшов тільки вчора вранці. А ті інші завітали до хатини вночі перед тим, я вже давно спав, то ще й збудили мене серед ночі.
— Та хто ж вони були, ті інші?
— Як хто? Індіанці, хто ж би ще.
— Тут були індіанці?
— Аякже, ще й ціле плем'я!.. Отож я казав вам, міс, я собі міцно сплю, коли це чую — в хатині хтось балакає, просто в мене над головою, і щось наче шамотить, як ото коли карти тасують… Матір Божа! А це що таке?
— Де?
— Хіба ви не чули? Прислухайтесь!.. 0, знову! Це ж коні тупочуть! Просто коло хатини… — Фелім кинувся до дверей/- Святий Патріку! Нас кругом оточили вершники. Ціла тисяча, і ще їдуть… Зеб… Треба знов дати сигнал! Ой лихо, вже не встигну!..
Схопивши гілку кактуса, яку він заніс до хатини, щоб була напохваті, Фелім вибіг за двері.
— О Боже! — вигукнула креолка. — Це вони! З ними батько, а я тут. Що мені сказати? Пресвята Діво, вбережи мене від ганьби!
Не тямлячи, що робить, вона метнулася до дверей і замкнула їх. Але в ту ж мить зрозуміла, що це марна річ. Для людей, що скупчилися надворі, така перепона була заіграшку. Серед гомону за дверима Луїза впізнала грубі голоси * регуляторів».
Раптом їй упала в око широка щілина в задній стіні. Може, поступитися власною гідністю і втекти крізь той отвір?
Та було вже запізно. Тупотіння копит чулося й позаду хатини. Вершники оточили її з усіх боків. До того ж Луїзина лошиця стояла на лужку перед дверима, а ту плямисту красуню годі було сплутати з будь-яким іншим конем. Тож вони вже напевне її впізнали.
Але й ще одне міркування стримувало креолку від спроби втекти — міркування благородне й безкорисливе, її коханий був у небезпеці, від якої його навряд чи врятував би й несвідомий стан. То хто ж би, крім неї, Луїзи, захистив його?
«Нехай я втрачу своє добре ім'я, — подумала вона, — нехай втрачу батька, друзів, усіх… але не його! На все Божа воля. Може, мене чекає ганьба, та я однаково залишусь вірною йому!»
З такими думками молода креолка стала біля ліжка хворого, сповнена рішучості врятувати його будь-якою ціною — нехай і ціною власного життя.
Розділ LXII
ПЕРЕД ВИХОДОМ НА СЦЕНУ
Ніколи ще біля хатини Моріса Джеральда не тупотіло стільки кінських копит водночас — навіть тоді, коли кораль позад неї був повний спійманих мустангів.
Феліма, що вискочив за двері, зупиняють одразу зо два десятки голосів. Один із них звучить гучніше за всі інші, і з того, який він владний, можна здогадатися, що то говорить ватажок.
— Стій, негіднику! Від нас не втечеш. Ще крок — і покладемо тебе на місці. Стій, тобі кажуть!
Ірландцеві, що рушив був просто до кобили Зеба Стампа, припнутої по той бік галявини, доводиться скоритись. Він умить спиняється.
— Повірте, панове, я й не думав тікати, — злякано белькоче він, бачачи перед собою стільки грізно насуплених облич і стільки ж таки наведених на нього рушниць.— І гадки такої не мав. Я тільки хотів…
— …Дременути геть, як пощастить. Початок був непоганий. Гей, Діку Трейсі! Ану сповий його своєю довгою мотузкою. Допоможи йому, Шелтоне!.. Якийсь він дурнуватий на вигляд, хай йому чорт. Невже це той, котрого ми шукаємо?
— Та ні, не він. Це його слуга.
— Гей, хто там за хатиною! Пильнуйте добре. Ми ще не знайшли його. Тож глядіть, щоб і кота не пропустили… А тепер слухай ти, негіднику! Хто там усередині?
— Хто всередині? Цебто в хатині?
— Відповідай, клятий бевзю, коли тебе питають! — каже Трейсі, оперізуючи свого бранця мотузкою. — Хто є всередині хатини?
— О Боже! Як припече, то затанцюєш. Ну, по-перше, там мій хазяїн…
— Стривайте, а це що? — запитує Вудлі Пойндекстер, який щойно над'їхав і побачив плямисту лошицю. — Та це ж… це ж мустанг нашої Лу!
— Саме так, дядечку, — підтверджує Кассій Колхаун, що приїхав разом з ним.
— Хто ж його сюди пригнав?
— Мабуть, сама Лу.
— Яка дурниця! Ти жартуєш, Касе?
— Ні, дядечку, я серйозно.
— Ти хочеш сказати, що моя дочка була тут?
— Була тут і тепер тут, я певен.
— Це неможливо!
— То погляньте отуди!
Двері тільки-но відчинили. Всередині хатини видно жіночу постать.
— Боже праведний! Моя дочка!.. Пойндекстер злазить з коня і квапливо йде до хатини, слідом за ним — Колхаун. Обидва заходять.
— Луїзо, як це розуміти?.. О, тут поранений! Це він?.. Генрі? — Ще не діставши відповіді, плантатор помічає синові плащ та капелюх. — Він! Живий! Хвалити Бога! — І рвучко ступає до ліжка.
Та радість його ту ж мить згасає. Бліде обличчя на подушці — не синове. З грудей нещасного батька вихоплюється глухий стогін, і він, заточуючись, відходить від ліжка.