Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
— То байдуже, чи я вірю, чи ні,— буркнула у відповідь Кассі.
— Колись, бувало, на морі мене теж пробували страхати такими брехнями,— сказав Легрі.— Та мене не обдуриш. Я не з тих, що дослухаються до всіляких нісенітниць, дзуськи!
Кассі пильно дивилася на нього із свого затемненого кутка. В очах її світився загадковий вогонь, що завжди сповнював душу Легрі тривогою.
— Увесь той гук зчиняють пацюки і вітер,— провадив Легрі.— Пацюки часом зіб’ють тобі такий шарварок, що ой-ой-ой! Я не раз чув, що вони виробляли в корабельному трюмі. А вітер... Та коли бурхає вітер, можна почути все, що хочеш, це вже як є!
Кассі знала, що Легрі боїться її незворушного погляду, отож і далі мовчала, втупившись у нього з тим самим дивним виразом.
— Ну ж бо, жінко, кажи! Чи ти не згодна зі мною? — вигукнув Легрі. ‘
— А що, хіба пацюки можуть спуститися сходами, перейти коридор і відчинити замкнені на ключ та ще й стільцем підперті двері? — сказала Кассі.— А тоді підступити до ліжка $ покласти на тебе руку? Отак...
Говорячи, Кассі пронизувала Легрі своїм палючим поглядом, а він дивився на неї, як заворожений. А коли вона торкнулась його своєю холодною, мов крижаною, рукою, він аж сахнувся і люто вилаявсь.
— Брешеш, паскудо! Не було такого!
— Атож, звісно, що не було. Хіба я казала, що було? — зневажливо посміхнулася Кассі.
— Але... ти... ти справді бачила? Ну що там, Кассі?.. Кажи!
— А ти сам піди й заночуй там, коли хочеш знати,— відказала Кассі.
— Він спускається з горища?
— Він? Хто? — запитала Кассі.
— Ну... те, про що ти казала.
— Я нічого тобі не казала,— похмуро відрубала Кассі. Легрі стривожено ходив по кімнаті.
— Ось я сам усе це з’ясую, сьогодні ж таки вночі. Візьму з собою пістолі...
— З’ясовуй,— мовила Кассі.— Переночуй у тій кімнаті. Хотіла б я на тебе подивитися! Стріляй із своїх пістолів, стріляй!
Легрі тупнув ногою і люто вилаявся.
— Не лайся,— сказала Кассі.— Може статися, що хтось тебе слухає. Стривай! Що це?
— Де? — аж здригнувся Легрі.
Старовинний годинник у кутку поволі вибив північ.
Легрі мовчки прикипів до місця, охоплений сліпим жахом. Кассі стояла, глузливо дивлячись на нього, і лічила удари.
— Дванадцять... Ну, тепер побачимо,— сказала вона і, відчинивши двері в передпокій, стала прислухатися.— Ану!.. Що там таке? — мовила раптом, піднявши палець.
— Та всього-на-всього вітер,— озвався Легрі.— Хіба не чуєш, як бурхає?
— Іди-но сюди, Саймоне! — пошепки сказала Кассі, беручи його за руку й тягнучи до сходів.— А ти знаєш, що о т о таке? Слухай!
Повітря розітнув дикий зойк. Він долинув з горища. Ноги Легрі підітнулися, обличчя сполотніло з жаху.
— Чи не взяти тобі твої пістолі? — запитала Кассіз посміхом, від якого Легрі аж морозом пройняло.— Саме час усе з’ясувати, атож. Іди нагору —вони там.
— Не піду! — відказав Легрі й вилаявся.
— Чому ні? Ти ж знаєш, що ніяких привидів нема! Ходім!..— І Кассі легко побігла нагору крученими сходами» тоді, сміючись, озирнулася на нього.—Ходім, кажу!
— Ти таки справді нечиста сила! — сказав Легрі.— Вернися» відьмо!.. Чуєш, Кассі! Не ходи!
Але Кассі дико засміялась і побігла далі. Легрі почув, як вона відчиняє двері на горище. В ту ж мить сильний порив вітру» війнувши донизу, загасив свічку в його руці, і в темряві розлігся моторошний, нелюдський крик. Легрі здалося, що кричать йому просто у вухо.
Не тямлячи себе, він стрімголов кинувся до вітальні. За якусь хвилю туди вернулась і Кассі, бліда, спокійна й холодна» мов дух помсти. В очах її палав той самий страхітливий вогонь.
— Сподіваюся, тепер ти задоволений? — мовила вона.
— Будь ти проклята, Кассі! — вигукнув Легрі.
— За що?—спитала Кассі.— Адже я тільки піднялася нагору й зачинила двері. Як, по-твоєму, Саймоне, що там діється на горищі?
— Це тебе не обходить! — гримнув Легрі.
— Он як? Ну що ж,— мовила Кассі,— так чи інакше, а я рада, що мені тепер не. треба ночувати «коло тих сходів.
Передбачаючи, що того вечора буде вітер, Кассі заздалегідь піднялася на горище й відчинила віконце. Тож не дивно, що, коли вона розчинила двері, війнув протяг і загасив свічку.
То була одна з хитрощів, якими Кассі й далі морочила Легрі, аж поки довела його до такого стану, що він краще встромив би голову в лев’ячу пащу, аніж поткнувся на горище. Тим часом ночами, коли всі в домі спали, вона потихеньку зносила туди харчі, а зібравши достатній запас, помалу перемістила на горище майже весь одяг, свій і Емелін. Нарешті все було готове, і вони чекали тільки слушної нагоди, щоб здійснити свій задум.