Хатина дядька Тома

Місіс Сміт відвела втікачів до одного доброго чоловіка, який оселився там, щоб допомагати всім гнаним та безпритульним, які шукали захисту на цьому березі.

Чи здатен хтось висловити все блаженство першого дня волі? Чи не прекрасніше та вище оте чуття від будь-якого з решти п’яти людських чуттів? Рухатись, розмовляти, дихати, іти куди хочеш, знаючи, що ніхто за тобою не стежить, що ти в безпеці!.. З якою любов’ю та ніжністю дивилася мати на личко своєї сплячої дитини, що після всіх лихих пригод стала їй ще дорожча! То чи можна було заснути, коли душа повнилася таким блаженством! Щоправда, наші втікачі не мали ані клаптя землі,, ані власної покрівлі над головою; вони витратили всі свої гроші до останнього долара. Та хоча й були бідні, мов дикі птахи чи польові квіти, все ж не могли заснути від щастя.

Розділ XXXVIII

ПЕРЕМОГА

Хіба мало хто з нас, почуваючи втому від життя, думає часом про те, що вмерти було б куди легше, ніж жити далі?

Коли подвижника приречено хоч на які страшні тортури, йому додає чимало сили та снаги вже сама жорстокість присуду. Граничне збудження, запал, надпорив— ось що допомагає людині знести найтяжчі муки й тим здобути собі вічну славу.

Та житидень у день під гірким, нестерпним, осоружним гнітом рабства, коли все єство пригноблене й уярмлене, коли всі почуття поступово глухнуть, пригнічені неволею, а душа щодня, щогодини помалу спливає кров’ю,— таке нескінченне виснажливе страдництво є чи не найвищим, щонайсправжнішим випробуванням для людини.

Поки Том стояв вічнавіч із своїм напасником, слухав його погрози й думкою готувався до смерті, серце його билося сміливо, і він був певен, що знесе й тортури, й вогонь, знесе будь-що. Та коли Легрі пішов і те збудження вляглося, він знову відчув біль у побитому, знеможеному тілі, до нього повернулася свідомість його жалюгідного, вкрай гіркого й безнадійного становища, і цілий день він лежав з тим важким тягарем на серці.

Томові рани ще й трохи не загоїлись, як Легрі зажадав, щоб він виходив у поле нарівні з іншими, і для нього знову потяглися довгі дні тяжкої виснажливої праці, сповнені до того ж несправедливих образ та принижень, які тільки міг вигадати лихий, жорстокий господар. Ті з нас, кому траплялося терпіти сильний біль, хоч це й куди легше за наших обставин, напевне, знають, як він розладнує нерви. Тома вже не дивувало те, що його товариші завжди такі вовкуваті. Та він і сам відчував, як його звична спокійна лагідність дедалі поступається місцем тій похмурій дражливості. Приїхавши сюди, він тішив себе надією, що зможе на дозвіллі читати свою біблію, але дозвілля тут ніколи не бувало. В гарячу пору Легрі не соромився виганяти всіх своїх робітників у поле навіть і в неділю. Та й чого було соромитись?

Адже це давало йому змогу зібрати більше бавовни, а отже» й виграти заклад. А коли б декілька невільників і сконали від перевтоми, він купив би нових, здоровіших та дужчих.

Спершу Том ще вигадував якусь часинку, щоб почитати ввечері біля вогнища, та після вчиненої над ним жорстокої розправи він повертався з поля такий знесилений» що в голові у нього паморочилось, очі не бачили світу, і він одразу валився на долівку поряд з іншими змученими невільниками.