Поліція
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #10
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6908-5
- Переводчик: Марія Козлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поліція». Краткое содержание книги:
Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії…
— Не знаю, чи встигну зустріти тебе в аеропорту, — сказав Харрі.
Він проходив повз те місце, де повинен був знаходитися парк, але де члени міської ради в нападі колективного божевілля вирішили відтворити схожу на в’язницю будівлю легкоатлетичного стадіону. Цього року тут проводилися міжнародні змагання, а поза тим не відбувалося нічого. Харрі довелося щільно притискати мобілку до вуха, щоб чути її голос у шумі вечірнього руху.
— Я забороняю тобі зустрічати мене, — сказала Ракель. — Тепер у тебе є справи куди важливіші. А я саме хотіла запитати: може, мені залишитися на ці вихідні тут? Щоб не заважати тобі.
— Не заважати в чому?
— Не заважати бути поліцейським, Холе. Приємно, коли ти робиш вигляд, що я тобі не заважаю, але нам обом прекрасно відомо, в якому стані ти перебуваєш, коли занурюєшся у розслідування.
— Я хочу, щоб ти була тут. Але якщо ти не хочеш…
— Я хочу бути з тобою увесь час, Харрі. Я хочу сидіти верхи на тобі, щоб ти нікуди не міг піти, ось чого я хочу. Але мені здається, що того Харрі, разом з яким я хочу бути, зараз немає удома.
— Мені подобається, коли ти сидиш верхи на мені. І я нікуди не піду.
— Саме так. Ми нікуди не підемо. І в нашому розпорядженні буде увесь час світу, добре?
— Добре.
— Чудово.
— Ти впевнена? Ну, якщо моє бурчання приносить тобі радість, я із задоволенням ще побурчу.
Її сміх.
— Як Олег?
Вона розповіла. Пару разів він усміхнувся. Принаймні один раз посміявся.
— Зараз я мушу раз’єднатися, — сказав Харрі, дійшовши до дверей ресторану "Шрьодер".
— Так? А що у тебе за зустріч?
— Ракель…
— Я знаю, що не повинна запитувати, просто тут так нудно… Слухай!
— Що?
— Ти мене любиш?
— Я люблю тебе.
— Я чую шум руху, значить, ти знаходишся в громадському місці і вголос говориш, що мене любиш?
— Так.
— Люди обертаються?
— Я не дивився.
— Напевно, буде виглядати дитинно, якщо я попрошу тебе зробити це ще раз?
— Так.
Знову сміх. Господи, він зробить що завгодно, тільки щоб мати можливість її чути.
— Ну і?
— Я люблю тебе, Ракель Фауке.
— А я люблю тебе, Харрі Холе. Подзвоню завтра.
— Привіт Олегу.
Вони закінчили розмову, Харрі відчинив двері та увійшов.
Сільє Гравсенг наодинці сиділа біля вікна в глибині приміщення. Стіл, за яким вона влаштувалася, колись був постійним місцем Харрі. Її червона спідниця і червона блуза на тлі великих старих столичних пейзажів, що висіли на стіні позаду, здавалися плямами крові. А рот її був ще червоніший.
Харрі всівся навпроти неї.
— Привіт, — сказав він.
— Привіт, — кивнула вона.
Розділ 38
— Дякую, що так швидко прийшла, — сказав Харрі.
— Я прийшла півгодини тому, — сказала Сільє, кивнувши на порожній келих на столі.
— Невже я… — почав Харрі, подивившись на годинник.
— Та ні. Просто не могла більше чекати.
— Харрі?
Він підняв очі:
— Привіт, Ніно. Сьогодні нічого не потрібно.
Офіціантка зникла.
— Квапишся? — запитала Сільє.
Вона сиділа з прямою спиною, склавши голі руки під убраними в червоне грудьми. Груди її опинилися в рамочці з голої шкіри. Обличчя Сільє увесь час міняло вираз і з ляльково-гарного перетворювалося на щось інше, на щось майже страшне. Єдине, що залишалося незмінним, — ця напруга в погляді. У Харрі було відчуття, що, маючи такий погляд, можна помітити щонайменшу зміну в настрої і почуттях. І що сам він сліпий. Адже він бачив тільки напругу і нічого більше. Бажання чогось, йому незрозумілого. Тому що вона хотіла не лише цього, не однієї ночі, однієї години, десяти хвилин статевого акту, що імітує насильство. Усе було не так просто.
— Я хотів поговорити з тобою з тієї причини, що ти чергувала в Державній лікарні.
— Я вже розмовляла про це зі слідчою групою.
— Про що?
— Чи говорив мені що-небудь Антон Міттет перед тим, як його вбили. Чи не сварився він із ким-небудь, чи не було у нього зв’язку з ким-небудь зі співробітників лікарні. Але я і їм сказала, що це не було окремо взятим убивством якогось ревнивого чоловіка, це робота ката поліцейських. Адже це так, правда? Я багато читала про серійні вбивства, ти б помітив це на своїх заняттях, коли ми дійшли б до цього.
— Немає ніяких занять про серійні вбивства, Сільє. Я хотів запитати, чи бачила ти, як хто-небудь входив і виходив з палати, поки ти там сиділа, чи було що-небудь, що виходило за рамки встановлених правил, що змусило тебе здивуватися, коротше кажучи?