Мене називають Червоний
- Автор: Памук Орхан
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3851-7
- Переводчик: О. Кульчинський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мене називають Червоний». Краткое содержание книги:
От тільки тло нам дехто зіпсував. Ми почули суще ревище, крики якогось ходжі-ефенді.
Але зрозумійте нас правильно: кажучи «ходжа-ефенді», ми не маємо на увазі його осяйність ерзурумійського ваїза Нусрета-ходжу — так перекрутили в цій прекрасній кав'ярні зміст слів меддаха-ефенді тиждень тому. Не йде мова й про не дуже відомого батька нашого великого ваїза Хусрета-ходжу, не говоримо ми й про сиваського ходжу, котрий злягався з шайтаном. Кажу так, бо деякі недоброзичливці вже заявляють: якщо меддах-ефенді ще хоча б раз заїкнеться про його осяйність ходжу-ефенді, то вони відріжуть йому язика, а від кав'ярні каменя на камені не залишать.
Оповідь про нашого ходжу-ефенді ми склали двісті двадцять років тому, коли про кав'ярні ще ніхто й не чув. А він тоді теж казився з люті.
— Чому цей європейський ґяур малює отих двох?! — заверещав він. — Ті паскудні дервіші з Календері — злодії, жебраки й волоцюги, вони — всесвітні грішники, які смалять опій, упиваються вином, деруть одне одного в зад, швендяють напівголі й навіть не здогадуються, що таке намаз, молитва, дім, сім'я й батьківщина. У наших багатих краях стільки всього прекрасного, а ти чому малюєш цих лихих? Чи ти сам задумав щось лихе проти нас?
— Ні, не задумав. Малюю, бо за зображення ваших «лихих» добре заплатять, — відповів ґяур.
Ми ж, двоє мандрівних дервішів, були вражені мудрістю художника.
— А якщо тобі ще більше заплатять, то ти й шайтана намалюєш? — запитав ходжа-ефенді, намагаючись хитрощами звести розмову до суперечки. Але, як ви вже здогадалися, дивлячись на наші зображення, європейський маляр був видатним майстром, і його більше цікавили праця та гроші, аніж пусті балачки, він не розвісив вуха.
Отож він намалював нас, засунув аркуша в кишеню задньої луки кінського сідла й погнав у свою ґяурську країну. Однак звитяжна рать османів завоювала й пограбувала його місто на березі великої річки, і ми, щойно повернувшись до Стамбула, відразу потрапили до султанської скарбниці. Нас виносили звідти й таємно перемальовували у всілякі зшитки, робили ілюстрації до інших книжок, і зрештою ми опинилися й у цій щасливій кав'ярні, де попивають каву, наче еліксир натхнення.
Ну а тепер -
Ходжа-ефенді з Конії, про якого ми щойно розповідали, зібрав усі свої моральні повчання й видав на їхній основі товстелезну книгу, в якій зволив висловити наступні думки: дервішам Календері немає місця в світі, тому що люди в ньому діляться на: 1) беїв; 2) купців; 3) селюків; 4) митців. Дервіші ж не належать до жодної з груп. Але це не все. Ходжа-ефенді з Конії зайшов ще далі.
Окрім того, він написав: «Коли пара тих волоцюг, що мають на двох одну ложку, сперечаються, хто їстиме першим, то тут скритий підтекст: вони обмінюються гріховними натяками, хто кого першим кохатиме в дупу, а ті, хто не знають цього, сміються з їхніх сварок, нічого не тямлячи. Заради Аллаха, будьте пильними: його осяйність ходжа — наш подорожній, він іде тим самим шляхом, що й ми та вся малярська братія з гарненькими хлопчиками та підмайстрами вкупі, власне тому він і розкрив наш маленький секрет.
така: європейський Гяур, зображуючи нас, поглядав настільки ласкаво й уважно, що нам сподобалися й він, і його малюнок. Дивлячись на світ неозброєним оком і відтворюючи те, що бачить, він, певна річ, допустився помилки: будучи зрячими, ми вийшли сліпими. Проте для нас це не суттєво, ми задоволені, як ніколи. На думку ходжі-ефенді, наші душі палають у пеклі, деякі імами-ефенді стверджують, що ми — трупи, котрі давно гниють у землі, а для вас, кмітливих художників, що зібралися тут, ми — зображення, і оскільки зображення, то здаємося, мов живі, — ось які гарні. Після зустрічі з ходжею-ефенді ми побрели з Конії до Сівашу, жебракуючи, минули вісім сіл, відпочивали в трьох місцях, а потім якоїсь ночі було страшенно холодно та ще сипав густий сніг, і ми, двоє мандрівних дервішів, заснувши в обіймах, замерзли й до ранку віддали Аллахові душу. А перед тим, як помирати, нам наснився сон, мовбито наші образи на малюнку проживуть тисячі літ, а після цього ми потрапимо до раю.