Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Далі: «Т е о л о г і з м був доктриною Середньовіччя, доктриною Ренесансу, а на наступному етапі — Нового часу — в протилежність середньовічному теологізмові став новочасний г у м а н і з м, спокус якого ми не можемо зректися й досі. Знов і знов з уламків гуманізму, обережно визбируючи в руїнах зацілілі цеглини, ми намагаємося скласти будівлю, щоб, тішачи себе тим, бодай якось, бодай у гірких сумнівах уже вичерпаної віри прожити в цій з уламків руїн збудованій споруді…»[706]
Шпенґлер вважав, що історичний кругообіг веде до неминучої загибелі окремих культур. Він створив ефектний артистичний міф, у якому був елемент духовного пережиття трагічної світової долі. Аналогічний артистизм і екзистенціальність властиві історіософським побудовам Петрова. Про це свідчить наведений вище пасаж.
У ньому багато цікавого. Образ складання культури з уламків та руїн — улюблений образ Петрова — відображає філософське самопочуття літератора, характер його екзистенціального проживання культури. Уламки є, крім того, найчастіше вживаним символом мистецтва модернізму.
Криза технічної епохи, завершення епохи механістичного поступу, її деґрадація, сучасна епоха як фінал п’ятсотлітнього процесу технічного розвитку (типово модерністичне сприйняття) — лейтмотивні, визначальні для більшості статей ідеї Віктора Бера.
Усвідомлення кризи ренесансного й загалом новочасного гуманізму так само становить чи не найголовнішу ознаку філософії XX віку. Гуманізм Ренесансу визначив людину як міру всіх речей. Крах цієї ідеології зафіксували метри модернізму ще в 10-х роках XX століття. Пізніше проти гуманізму такого роду, який приписував усім людям якості й здобутки окремих видатних осіб, виступили сучасники Петрова — французькі екзистенціалісти. Зокрема Жан-Поль Сартр писав: «Екзистенціаліст ніколи не вважатиме людину за вінець творіння, бо він завжди в процесі творення. Так само ми не віримо в людство, що заслуговує культу в дусі Оґюста Конта. Культ людства закінчується обмеженим гуманізмом Конта і навіть фашизмом. Без такого гуманізму ми можемо обійтися»[707].
На ставленні Петрова-Бера до екзистенціалізму спинимося пізніше, а тепер перейдімо до наступного ключового поняття, яким оперував письменник.
Криза
Віктор Петров не тільки не послуговувався риторикою «великої літератури», він поставив поняття кризи, дискусію навколо якої спровокувала доповідь Косача на Першому з’їзді, в незрівнянно ширший контекст. Це був контекст філософії й навіть розвитку природничих наук. Петров розгорнув його в ряді статей. Передовсім у праці, опублікованій у першому числі «Арки» за 1947 р. за підписом «Віктор Бер»: «Сучасний образ світу. Криза класичної фізики».
«Що є світ? Чим є наша дійсність? Як підійти до дійсності, щоб збагнути правдивий образ світу?.. Новий час визначають як добу великої кризи метафізики. Відповідно до того, про наш час можна було б сказати, що він є добою великої кризи фізики»[708], — починає свої роздуми автор. І далі перелічує наукові відкриття початку XX віку, які заснували модерну фізику, означує її головні засади. Його, звичайно, цікавлять не технічні чи фізичні деталі, а загальний гносеологічний результат чи переворот.
Криза класичної фізики для Бера означала кризу раціоналізму. «Раціональну мудрість зміщено в план позараціонального»[709], — пише Бер про характер перевороту у фізиці й науковому пізнанні загалом. Образ світу відтак змінився, втратив об’єктивність. Власне, створення й осягнення його стало, по суті, неможливим. Класична логіка так само зазнала повного краху.
«Історіософічний сенс модерної фізики», таким чином, полягає у поверненні до середньовічних уявлень (про обмеженість світобудови і неспроможність каузальності). Проте автор застерігає від надто прямолінійного розуміння паралелі «Наш час — Середньовіччя».
706
Там само. — С. 11.
707
Sartre J.-P. Existentialism and Human Emotions. — New York, 1957. — P 50.
708
Бер В. Сучасний образ світу. Криза класичної фізики // Арка. — 1947. — Ч. 1. — С. 2.
709
Там само.