Небезпечнi мандри

Але попри всі страхи й небезпеки Горицвіт не занепадав духом і ревно оберігав рештки свого загону. Надвечір наступного дня, коли «Мітка правої передньої» саме була на сильфлаї, він пройшов, накульгуючи, лінію вартових, а за ним тяглися семеро вцілілих бійців…

Тієї хвилини, коли налетів собака, тільки Жовтоцвітові, Будякові та ще трьом солдатам вистачило тями кинутись у відкопаний тунель. Опинившись знов у Сотах, Жовтоцвіт негайно з усією своєю командою здався П’ятому, який ще й не дуже розумів, що діється. Припавши до землі, переможець і переможені довго прислухалися до собачого шаління нагорі, аж поки П’ятий достатньо отямився і пробрався до отвору тієї нори, де лежав напівпритомний Кучма. Тут він якось розтлумачив Падубові й Срібному, що облогу знято.

З якою радістю всі кинулися розгрібати закидані проходи! Перший із спалень у Соти вискочив Дзвіночок. Згодом він не раз і все з новими дотепними подробицями зображав «капітана П’ятого» на чолі полонених ефрафанців: «наче синичка арештувала зграю галок, які полиняли й не встигли ще відростити нове пір’я!»

А втім, колоністи попервах не дуже звертали увагу на полонених, бо всі тільки й думали в ці хвилини, що про Ліщину та Кучму. Схоже було, що цього разу Кучмі не вижити. Підпливаючи кров’ю з шести ран і заплющивши очі, він лежав у тому тунелі, якого відстояв від ворога. Він не відгукнувся, коли Хізентлай сказала йому, що ефрафанці зазнали поразки й колонія врятована. Скоро кролі обережно вирили кругом нього ширшу нору й домовилися про чергування коло зраненого героя. Кролиці по черзі сиділи біля нього, злизуючи кров, очищаючи йому рани й дослухаючись, як він важко дихає.

Тим часом Ожина й Кульбаба прогреблися крізь Кегаарів тунель, який був не дуже закиданий, і розповіли про свої пригоди. Кульбаба не міг придумати, що скоїлося з Ліщиною після того, як собака зірвався з прив’язку. Пополудні кролі вже стали побоюватись, чи не спіткала їхнього Головного біда. Нарешті стривожений та опечалений Чашечка почав наполягати на тому, щоб вирушити по Ліщину на ферму. Зразу ж піти з ним зголосився П’ятий, і вдвох вони вирушили до В’язового Гаю. Вони й небагато пройшли, коли П’ятий угледів кроля, що біг у їхньому напрямку по західному шпилю. Друзі помчали йому назустріч. То був Ліщина! П’ятий побіг далі назустріч Ліщині, а Глао поніс радісну вість до Сотів.

Вислухавши звіт про всі події (і Жовтоцвітову розповідь у тім числі), Ліщина попросив Падуба взяти двох-трьох кролів та оббігти весь пагорб, щоб переконатися, чи й справді ефрафанці пішли геть. Тоді він спустився в тунель, де лежав зранений Кучма. Хізентлай, що сиділа поруч, підняла на Ліщину очі.

— Тільки-но він прокидався, Ліщино-ра! — сказала вона. — Спитав, де ви, а ще сказав, що дуже болить вухо.

Ліщина потерся носом об ковтунувату шапку на Кучминій голові. Волосинки позлипалися від засохлої крові й кололись, мов колючки.