Небезпечнi мандри
- Автор: Адамс Ричард
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0401-8
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Небезпечнi мандри». Краткое содержание книги:
Кожна сторінка дихає такою любов’ю до пухнастих мандрівників, що читач мимоволі переймається високогуманiстичним пафосом автора: життя на Землі можливо зберегти лише за умови гармонійного, рівноправного співіснування «дикої» природи та людської цивілізації.
А батько дуже пишався своєю донькою, тільки не признавався їй. Адже вчителі хвалили її, казали, що здібна дівчинка й що вона піде, певне, в хорошу середню школу після початкової… І лікар не раз казав, що Люсі тямуща й недаремно приносить з лісу й показує йому всяку всячину. Але ж яка шкода від тих клятих кролів! Та дарма — Люсі ж не пустить його на город…
— Ти б не рюмсала та не галасала, як навіжена, а робила щось розумне! — сказав батько уголос. — Піди спершу вдягнися, а тоді посади його в клітку.
Враз переставши плакати, Люсі з кролем на руках піднялася до своєї кімнати. Зачинивши його в комоді, вона одяглась і пішла по клітку. Вертаючись назад, стала біля будки — взяти соломки на підстилку. Тут і тато надійшов від довгої комори.
— Чи ти не бачила Боба?
— Ні! — відказала Люсі. — Де ж він подівся?
— Обірвав мотузка й десь подався! Не думав я, що мотузок так швидко порветься. Та поїду зараз до Ньюбері, куплю там нового. Якщо він вернеться — прив’яжи!
— Добре, прив’яжу, як прибіжить! А зараз понесу мамі їсти.
— А понеси, от молодчина! Либонь, завтра вже вона і встане…
Лікар Адамс приїхав близько десятої ранку. Дівчинка вибігла йому назустріч. Лікар стояв біля машини, заклавши руки за спину, й дивився на доріжку. Але він помітив дівчинку й покликав до себе:
— Глянь, чи то не ваш собака вертається додому?
Доріжкою до них біг пес лабрадорської породи, стомлено хекаючи й волочачи за собою обірваного мотузка. Люсі зараз же того мотузка й схопила.
— Зірвався з прив’язку, лікарю! А ми потерпали!
Зацікавившись лікаревими черевиками, пес ретельно їх обнюхав.
— А ваш Боб із кимось бився! — зауважив лікар Адамс. — Хтось йому роздряпав носа і вкусив у лапу.
— Хто ж його міг покусати?
— Може, великий пацюк, а може, горностай… Десь напав на якогось звірка, що дав йому бій!
— Лікарю, а я сьогодні знайшла дикого кроля! Живого! Кицька його поранила! Може, ви глянете на нього?
— Гаразд, але спочатку я гляну на місіс Кейн. — Люсі завважила, що він не сказав «гляну на твою маму», — говорить із нею як із дорослою! — Потім, як матиму час, подивлюся твого дикунця.
Через двадцять хвилин лікар уже оглядав спійманого кроля, обережно двома пучками обмацуючи його тільце, а Люсі міцно тримала звірка, щоб він не пручався.
— Ну, я не знаходжу в нього якихось великих ушкоджень, — мовив нарешті лікар. — Усі кістки цілі. Тут у нього щось негаразд із задньою ногою, але це рана давня, і вона більш-менш зажила. Бачиш, ось тут кішка його подряпала, але це не страшно.
— А що, лікарю, його не можна тримати в клітці?
— Ні-ні, він не житиме взаперті! Якщо він не зуміє втекти, то скоро помре. На вашому місці я б випустив сердегу на волю — якщо ви не збираєтесь його з’їсти!
Люсі засміялась.
— Тато розсердиться, як я випущу його біля городу! Каже, що там, де один кріль, завтра їх буде сто один!
— Ну, от ось що… — мовив лікар Адамс, дістаючи з кишені годинничка й дивлячись на нього на відстані відставленої руки. — Зараз мені треба проїхати кілька миль дорогою — перевідати одну бабусю в Коул-Генлі. Їдьмо разом! Я покатаю тебе, а ти випустиш, вухатого на пагорбі. Привезу тебе додому якраз на обід.
Люсі аж підскочила на радощах.
— Я тільки спитаю дозволу в мами!
За Заячим пагорбом лікар Адамс зупинив машину.
— Оце й підходяще місце! — сказав він. — Тут кріль навряд чи наробить багато шкоди.
Лікар і дівчинка пройшли трохи на схід від дороги, й тоді Люсі посадила кроля на землю. Той ошелешено посидів півхвилини, а тоді враз дременув у високу траву.
— Таки й справді щось у нього негаразд із тією лапою, — сказав лікар, задивившись услід кролеві. — Але з нею поскаче він ще не одне літо — братик-трусик, що виріс під кущем глоду!
49. ЛIЩИНА ЗНОВУ ДОМА
Хоча Звіробій в останню свою хвилину показав себе по суті божевільною твариною, але віддав він своє життя таки не зовсім намарне. Коли б він не вчинив того відчайдушного опору собаці, можна не сумніватися, що куди більше кролів загинуло б того ранку на Вотершипі. Коли слідом за Кульбабою та Ожиною собака блискавкою виметнувся на пагорб, його мовчазна атака була така навальна й несподівана, що навіть один із Горицвітових вартових, котрий задрімав був у траві після безсонної ночі, не встиг урятуватися втечею. Згодом, уже покінчивши із Звіробоєм, пес ще якийсь час метався по пагорку й по вигону, з гавкотом накидаючись на кожен кущик. Але ефрафанці уже встигли порозбігатись і хто як міг поховалися. Зрештою, викалашкавши з-під куща того самого кроля, що напередодні поранив склом лапу, собака схопив його в зуби й помчав геть.