Етюди про звичаї

— Заради тебе він відмовився від мадмуазель Тайфер та її мільйонів, — додав батько Горіо. Так, дівчинка вас кохала; а тепер, коли вмер її брат, вона багата, як Крез.

— О, навіщо ви кажете це! — вигукнув Растіньяк.

— Ежене, — сказала йому Дельфіна на вухо, — сьогодні мені весь вечір буде сумно. Ах, я кохатиму вас вічно!

— Ось найкращий мій день з часу вашого шлюбу! — вигукнув батько Горіо. — Хоч би які страждання посилав мені Господь, аби тільки не через вас! Я казатиму собі: у лютому цього року я був одну хвилину щасливіший, ніж може бути щаслива людина за все своє життя. Глянь на мене, Фіфіно! — сказав він дочці. — Правда ж, вона гарна? Скажіть, чи багато ви зустрічали жінок з таким кольором обличчя, з такими ямочками на щоках? Ні, скажіть правду! Це ж я створив таке чудо! А тепер, коли вона завдяки вам пізнає щастя, вона буде в тисячу разів гарніша. Якщо ви, дорогий мій, захочете мати мою частку раю, я поступаюсь вам нею, а сам готовий іти в пекло. Давайте їсти, їсти! — раптом заявив він, нетямлячись від радощів. — Все це наше!

— Любий тату!

Горіо підвівся, підійшов до дочки, взяв її за голову і, цілуючи коси, сказав:

— Коли б ти знала, доню, як мало треба тобі зробити, щоб мене ощасливити. Заходь іноді до мене, я буду там нагорі, — тобі досить ступити лише кілька кроків. Обіцяєш мені, скажи?

— Добре, любий тату.

— Скажи ще раз.

— Добре, мій любий тату.

— Помовч, а то я дам собі волю і примушу тебе повторити це сто разів. Давайте обідати.

— Цілий вечір вони бавилися, як діти; батько Горіо пустував не менше, ніж молоді. Він лягав біля ніг своєї дочки і цілував їх; довго дивився їй в очі, терся головою об її сукню, — одне слово, чинив шаленства, на які здатен тільки найніжніший, юний коханець.

— Бачите? — сказала Дельфіна Еженові. — Коли батько з нами, треба належати йому неподільно. Це буде іноді дуже заважати нам.

Ежен, у якому вже не раз спалахували ревнощі, не міг осудити її за ці слова, хоч вони й таїли в собі коріння невдячності.

— А коли ж буде остаточно закінчено опорядження квартири? — спитав Ежен, оглядаючи кімнату. — Невже нам сьогодні доведеться розлучитися?

— Так, але завтра ви прийдете до мене обідати, — сказала вона з хитрим виразом. — Завтра — день Італійської опери.

— Я буду в партері, — сказав батько Горіо.

Настала ніч. На пані де Нусінген чекала карета. Батько Горіо і Ежен повернулися в пансіон Воке, розмовляючи дорогою про Дельфіну з дедалі більшим захопленням, що викликало цікаве словесне змагання між двома пристрасними почуттями. Ежен не міг не визнати, що батьківська любов, не заплямована ніякими особистими інтересами, переважала його кохання своєю сталістю й глибиною. Для батька його кумир був завжди чистий і прекрасний, його обожування живилось і минулим, і майбутнім.