Сторітелінг для очей, вух і серця
- Автор: Лівін Марк
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: НАШ ФОРМАТ
- Жанр: Бизнес
Электронная книга - «Сторітелінг для очей, вух і серця». Краткое содержание книги:
У цiй книжцi Мapк Лiвiн пoяcнює, як нaвчитиcя чути й бaчити icтopiї, пoглибити влacнe poзумiння тeкcту i зaxoпливo пиcaти. A щe нaвoдить poзмoви з вiдoмими укpaїнcькими пиcьмeнникaми, peклaмicтaми, жуpнaлicтaми, якi poзпoвiдaють пpo cвoї пiдxoди дo cтopiтeлiнгу й нaпиcaння тeкcтiв.
Мapк Лiвiн — жуpнaлicт i пиcьмeнник, cпiвaвтop i вeдучий пoпуляpнoгo пoдкacту пpo пcиxoлoгiю «Пpocтими cлoвaми». Видaвeць The Village Укpaїнa тa Inspired. Виклaдaч cтopiтeлiнгу в шкoлi кoмунiкaцiй Bazilik i нa пpoгpaмi MBA в Києвo-Мoгилянcькiй бiзнec- шкoлi. Cпiкep кoнфepeнцiї TEDx. У 2019-му Мiжнapoднa paдa з дитячoї тa юнaцькoї книги (Швeйцapiя) внecлa йoгo пoвicть «Piкi тa дopoги» дo cпиcку видaтниx книжoк для дiтeй з iнвaлiднicтю.
1. Чому? Тому що я не знаю, що їм казати і як поводитися.
2. Чому? Тому що в моїй голові живе уявлення, що треба бути обов’язково смішним і дотепним, почуватися вільно — людям це подобається. Не впевнений, що я так умію.
3. Чому? Тому що в мене мало подібного досвіду, я ніколи не почувався душею компанії і не отримав позитивного фідбеку.
4. Чому? Тому що завжди намагався бути скромним і не лізти поперед батька в пекло.
5. Чому? Тому що мене колись так навчили, і я тривалий час думав, що це правильно.[15]
Звісно, така логіка не зводить проблему лише до моделі виховання. Якщо аналізувати глибше, треба брати до уваги все середовище, у якому формувалася людина. Це дещо спрощена відповідь, але вона дає щонайменше п’ять прикладів, навколо яких можна побудувати свою історію так, щоб інші люди себе в ній також упізнали і їм це відгукнулося.
Що спільного в автора та будівельника?
Я багато років працюю у творчому середовищі і чув немало різних варіантів, чому людям важко працювати з історіями. Вони ставлять три найпоширеніші питання:
1. Відсутність натхнення: «Про що писати?».
2. Проблема білого аркуша: «Є ідея, але коли пишу, усе зникає».
3. Невпевненість у собі: «Чому це взагалі має когось цікавити?».
Можливо, ці проблеми навіяні поп-культурою, яка романтизує досвід автора. Кожен, хто не розібрався, як усе це працює, бачить перед очима картинки з різних фільмів чи книжок: автори сидять за столом у задимленій кімнаті, часом зриваються на рівні, щоб походити, а тоді різко сідають і нервово стукотять по клавіатурі (чи по друкарській машині), подекуди запиваючи все це алкоголем, ну, чи компотом. Іноді це також може бути картинка, у якій автор годинами сидить над білим аркушем, не в змозі написати жодного слова. Здається, ще мить і він заплаче.
У кожному разі магічний термін «натхнення» — це ресурс. Хтось не хоче його для себе артикулювати, щоб не втратити ефекту несподіванки, мовляв, натхнення не має розкладу. Але для людей, що залежні від написаного, — скажімо, професійні журналісти й письменники, блогери, що монетизують свою роботу, редактори, автори, що пишуть для медіа, — чекати цього «натхнення» іноді прирівнюється до смерті. Адже їжа, комунальні послуги, відпустка, кредити і багато іншого потребують конкретики.
Отже, зовсім поруч з людьми, які вважають творчість чимось магічним, є й інші — «дослідники», яким цікаво розчаклувати процес. Вони, до того ж, можуть поділитися своїми знаннями і тим самим розвивати професію — це дуже корисно. Я бачу багато спільного між цими людьми і будівельниками. Автори-«дослідники» також мають конкретні матеріали, з яких будують оповідь. Але це не значить, що при цьому їхня робота втрачає шарм, а будівлі виходять сірими та прагматичними. Як на мене, тут визначальною є любов до професії. Адже коли любиш — хочеться робити все якомога краще.[16]
Тож якими будівельними матеріалами може скористатися автор, щоб отримати відповідь на питання «Про що писати?»?
достовірні факти / неперевірені або перекручені факти
конкретика та дія / загальні формулювання
осяжні деталі (колір, запах, смак) / сміття(усе, що не наділено сенсом)
емоції та реакції героя / суб’єктивна оцінка емоцій та реакцій героя
відкритість та розуміння / засудження чи неприйняття
Не варто забувати, що будь-який елемент можна використати по-різному. Наприклад, з каменю можна побудувати дім. Але каменем також можна його зруйнувати.
1. Не забувайте перевіряти достовірність фактів — інакше введете читача в оману.
2. Говорячи загальними фразами без прикладів, ви не даєте людині нової практичної інформації та досвіду.
3. Коли щось конкретизуєте та описуєте дії, пам’ятайте, що кожен елемент оповіді повинен працювати лише на головну думку, а не бути красивою декорацією.
4. Якщо через текст розповідаєте про почуття та реакції людини, транслюйте їх, а не оцінюйте. Наприклад: «Людина, почувши питання, потерла лице рукою» — це трансляція. А якщо сказати: «Почувши питання, людина нервово потерла лице, ніби воно засвербіло від цих слів» — це буде оцінка.
5. Об’єктивність і гуманізм — принципи журналістики. Але вони добре працюють і в житті, якщо хочете досягти глибин і побачити людину справжньою. Право засуджувати мають тільки професійні інстанції, завдання автора — зрозуміти, навіть тоді, коли це вкрай складно.
15
Схема насправді може передбачати як п’ять, так і двадцять п’ять «чому» — немає обов'язкової кількості питань. Головне, щоб вас влаштовувала глибина відповіді.
16
Я однаково поважаю і тих, хто вважає, що мистецтво — це магія, і тих, для кого це звичайна робота. Але мені спокійніше, коли я знаю, як усе працює.