Гуляш із турула
- Автор: Варга Кшиштоф
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-99-8
- Переводчик: Олег Белей
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Гуляш із турула». Краткое содержание книги:
—❖ ♦ ❖—
«…Цей світ — це не тільки лечо, фарширований перець і картопляна запіканка, але також і розпач, комплекси, невиліковна, болюча, покривлена пам’ять. Це також ностальгія за часами регента Мікловша Горті і товариша Яноша Кадара. Це ґрунт для будь-якої ностальгії, бо власне вона і формує угорське життя…»
«…Найбільш ностальгійні тут, без сумніву, турули — міфічні угорські птахи. Якщо навколо уважно роздивитись, то їх можна знайти скрізь: на пам’ятниках, старих будинках, вивісках, на військових емблемах, на ранцях націоналістично вихованої молоді і на пласких грудях дівчини, що продає бутерброди і варить каву в кафе-пекарні «Бранч»…»
Кшиштоф Варґа
У 1944 році в українському храмі вже росіяни палять махорку. Угорщина незграбно намагається вийти із програної війни. Мабуть, цю фотографію зробили вже після того, як Німеччина в рамках акції «Panzerfaust» скинула м’якого диктатора і віддала владу Ференцу Салоші.
Є одна фотографія з 1942 року, котра подобається мені по-своєму, я навіть на кілька місяців зробив з неї заставку для свого комп’ютера. Ось Перша танкова дивізія 2-ї армії гонведів у маршовій ході на навчаннях під Естерґомом. Помірні хребти Вишеградських гір, коліно Дунаю. На першому плані — легкі танки «Толді», з їхніх тісних вежок виглядають командири в пілотках; на другому плані — окремо рухаються «Німровди»[25] з великими чорними хрестами на вежах, а на кінці — вантажівки, набиті солдатами у вермахтівських штальгельмах; декотрі вантажівки на буксирі тягнуть гармати, між ними їдуть легкові авто, в яких сидить військове начальство, можливо, навіть якісь генерали. Достойний польовий парад, повний невмотивованого спокою. Мені подобається ця фотографія, бо в ній зображено зовсім не силу, а меланхолію. У цьому марші відчувається неминучість історії. Ось армія майбутніх трупів, що рухається гідно і спокійно на загибель.
Суп із Ракоші
Угорська кухня славиться на весь світ гостротою, пікантністю та палючістю. Але кожен, хто розкуштував папри-каші, млинці à la Гортобадь чи квасолевий суп à la Йовкаї, знає, що це не так — у цих стравах переважає сметана, що пом’якшує будь-яку гостроту. Угорська кухня — це також солодкі десерти, сирні кнедлі, горіхово-шоколадні млинці à la Ґундель, пюре з їстівних каштанів, бісквіти з вершками. Насправді угорці, замість гострого та пекучого, надають перевагу солодкому. Більше за все вони люблять солодкий смак поразки.
У будапештському військовому музеї, повному мундирів та штандартів з 1848 року, є ще й окремий зал, присвячений угорському крейсеру «Святий Стефан», який потопили італійські торпедоносці. Неначе «Титанік», пішла на дно гордість австро-угорського флоту (адміралом якого і був Горті). Потоплений крейсер — найбільша морська подія в історії країни, що має єдине море — Балатон (мілке кишкоподібне озеро). Водночас потоплений крейсер — найбільша морська поразка. Тому нічого дивного, що він заслужив на окремий зал у музеї. Звичайно, я знаю, що ще перед Першою світовою війною угорська монархія стояла однією ногою на Адріатиці, вмочуючи великий палець у Рієцькій затоці, але навіть на старих мапах і на сучасних репринтах, що продаються як бальзам на вистраждалі угорські душі, ці території називаються «Горват-Славонорсаґ», «Хорватія-Славонія».
Неподалік від Могача знаходиться мавзолей, присвячений поразці. Його збудували на місці братської могили, в якій лежать п’ятнадцять тисяч загиблих. Ця поразка трапилася ще в 1526 році, але навіть сьогодні вона випромінює свій «чар». Через цю поразку угорське королівство розпалося на дві частини — підтурецьку і підгабсбурзьку. Остання стала по-справжньому незалежною тільки після завершення Першої світової війни і розпаду габсбурзької монархії. І то тільки для того, щоб знов потрапити в залежність: спочатку від наслідків тріанонського договору, потім від Німеччини, а після 1945 року — від СРСР. Сьогодні, коли залежність від Брюсселя і глобального ринку тільки в очах навіжених виглядає як окупація, залежність від минулого і від власної пам’яті залишається надалі актуальною.
Свято зберігаючи в пам’яті поразку під Могачем, угорці забувають про її причини. Тоді, в XVI столітті, угорська політична верхівка не змогла досягти порозуміння і згоди в справі фінансування війська перед турецькою загрозою. Натомість угорську еліту значно більше цікавило ослаблення королівської влади. Папський легат в Угорщині тоді так писав до Ватикану: «Якщо за ціну трьох форинтів можна було б врятувати країну, то тут не знайшлося б навіть трьох, що захотіли б скласти таку пожертву». Могач — це поразка за власним бажанням: «Будь ласка, одну поразку, так, тут на місці».
25
Угорська самохідна зенітна установка «40М Nimród».