Чужий

— Давайте не будемо про можливі проблеми, — запропонував Даллас. — Розберемося з тими, що є, і, сподіваюся, на цьому все й закінчиться.

— Згодні.

— Так, — промовив Бретт десь збоку.

— Кінець зв’язку.

— Кінець зв’язку. Грійте для нас каву.

Ріплі поклала слухавку і в очікуванні подивилася на Далласа. Він тихо присів задумавшись.

— Скільки часу треба, щоб полагодити зореліт, якщо Паркер дійсно правий, а вони з Бреттом зможуть це зробити?

Вона вивчала дані індикаторів і на хвилинку задумалась.

— Якщо вони зможуть змінити напрям тих труб і полагодити дванадцятий модуль, щоб він знову міг забезпечувати силове навантаження, то це займе приблизно п’ятнадцять-двадцять годин.

— Непогано. За моїми підрахунками — вісімнадцять, — він не посміхнувся, але в нього з’явилася надія. — Як щодо допоміжних двигунів? Бажано, щоб вони працювали, коли ми вирішимо проблеми із живленням.

— Я працюю над цим, — Ламберт налаштувала приховані пристрої. — Коли інженери закінчать у себе, в нас вже все буде готово.

За десять хвилин малюсінький динамік Кейна декілька разів різко запищав. Він проаналізував дані на здавачі, а потім увімкнув телефон внутрішнього зв’язку.

— Капітанський відсік. Кейн.

Почувся виснажений, але задоволений голос Паркера з іншого кінця корабля.

— Не знаю, скільки шви витримають… деякі з них досить погано тримаються. Якщо все піде, як слід, ми знову пройдемося інструментом по швах і зробимо їх більш довговічними. Зараз у вас повинно поновитися світло.

Старпом перемкнув блок. У капітанському відсіку знову спалахнуло світло, почали загорятися і миготіти відповідні індикатори, а члени екіпажу вмить пожвавішали.

— Живлення та світло знов увімкнено, — відзвітував Кейн. — Ви двоє гарно попрацювали.

— А ми завжди гарно працюємо, — відповів Паркер.

— Авжеж, — погодився поруч Бретт; судячи з безперервного гудіння, яке створювало елегантну поліфонію разом із його стандартними односкладними відповідями, він знову стояв десь збоку від динаміка біля двигунів.

— Не дуже радійте, — продовжив Паркер. — Нові шви тримаються, але я нічого не обіцяю. Ми просто все тут склеїли докупи. Що у вас нового?

Кейн похитав головою, а потім згадав, що Паркер не може бачити його жесту.

— Казна-що, — він визирнув у перший-ліпший ілюмінатор. Вогні в капітанському відсіку кидали слабке світло на вузьку ділянку рівної порожньої поверхні. Іноді вітер котив велику пригорщу піску або камінь, і той кидав швидкий відблиск, але більше нічого не було. — Голі скелі, Паркере. Видимість обмежена. Усе позитивне, що я можу припустити — це те, що ми можемо бути десь неподалік від місцевого оазису.

— Тримай кишеню ширше!

Паркер щось прокричав Бретту діловим тоном, а потім додав:

— Якщо ще щось трапиться, одразу ж повідомте.