Чужий

— Посадку завершено…

Раптом щось тріснуло — можливо, закоротило якусь дрібну схему або це через те, що перевантаження не було вчасно компенсоване належним чином. А потім корабель струсонуло від якогось сильного удару. Металевим корпусом корабля пройшла хвиля вібрації, так що здалося, ніби він страхітливо застогнав.

— Я втратив контроль! — заволав Кейн, коли в капітанському відсіку зникло світло. Давачі почали голосно попереджати про небезпеку, оскільки окремі металеві «нервові закінчення» «Ностромо» відбивали сигнали про несправність.

Коли струс уразив інженерний відсік, Паркер і Бретт тільки збиралися випити по бляшанці пива. Крізь скляні стіни своєї кабіни вони помітили, як комплект з’єднаних труб, вбудований у фігурну стелю машинного відділення, вибухнув. У їхній власній кабінці управління загорілися три панелі. Клапан регулювання тиску, що знаходився неподалік, роздуло, а потім він теж вибухнув.

Cвітло згасло й інженери почали намацувати кишенькові ліхтарики. Паркер тим часом намагався знайти кнопку, яка відповідала за резервний генератор, котрий постачав живлення в разі відсутності безпосередньої роботи діючих двигунів.

У капітанському відсіку в цей час запанувало сум’яття. Коли припинилися крики та питання, Ламберт озвучила найпростішу версію:

— Напевно, допоміжний генератор дав дуба.

Вона зробила крок уперед, але сильно вдарилася об панель управління.

— Цікаво, що ж трапилося?

Кейн підійшов до стіни, і, намацуючи її, почав йти уздовж неї. «Де ж резервна панель управління посадкою… Ага, ось». Він шукав знайомі круглі ручки. «Фіксатор замка шасі… ось. Вже близько…» Рука Кейна затисла аварійний важіль освітлення. Він увімкнув його. У тьмяному сяйві з’явилося декілька примарних силуетів.

Орієнтуючись на світло, яке увімкнув Кейн, Даллас і Ламберт знайшли власні важелі освітлення. Три вогника давали достатньо світла для роботи.

— Що трапилося? Чому не спрацював допоміжний двигун? І чому зникло світло?

Ріплі клацнула вимикачем телефона внутрішнього зв’язку.

— Інженерний відсік, що трапилося?

— Усе хріново, — діловито відповів Паркер, але в його голосі вчувалися тривога і настраханість. На тлі його слів пролунав звук, схожий на далеке дзижчання жахливих крил якоїсь величезної комахи. Голос Паркера уривався. Таке враження, що він зникав із діапазону телефона внутрішнього зв’язку. — Клята пилюга забила двигуни, поки ми сідали, — ось що трапилося. Напевно, забули їх вчасно зачинити і вичистити, от і сталося займання електроприладів.

— Займання досить масштабне, — тільки й додав Бретт до загальної розмови. Його голос звучав досить слабко, наче він був десь далеко.

Настала тиша, яку порушувало лише свистіння хімічних вогнегасників у динаміках.

— Повітрозабирачі забилися, — нарешті Бретт повідомив те, чого так нетерпляче чекала компанія в капітанському відсіку. — Стався сильний перегрів, напевно, вигоріло усе відділення. Чорт забирай, тут справді стає нестерпно…