Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
— Довести себе до такого стану, — продовжувала розтин Андруся, — допитися до рожевих слонів, знищити помешкання, поламати канапу, порпатися в моїй білизні, спалити портьєру… Ох, матусю рідна, і це художники, музиканти, поети, шляк би ясний, кольоровий вас трафив, разом з вашою музикою і поезією. Діячі культури. Світлий, немеркнучий ґеній української нації. Дем! Зніми того рушника нарешті; що, голова болить?
— Болить, — признався Дем, розмотуючи чалму.
— Так тобі й треба. Мало вона болить, — поспівчувала Андруся. — Троцький, ти найстрашніший. Іди, вмийся і поголися.
— Андрусю, я можу вмитися, але поголитися не зумію, руки тремтять, я заріжуся, — розгублено почав пояснювати Троцький.
— Добре зробиш, не треба буде вішатися. Щезни!
Троцький щез. Натомість з'явилися ми з Бампером.
— Ага, — сказала Андруся.
— Андрусю, — почав я.
— Ні слова більше, бо я тебе зАб'ю. Жодного звуку. З тобою буде дуже окрема і дуже довга розмова, не переймайся. Я їду до цьоці, за три години повернуся. Щоб до того часу тут усе сяяло, стояли квіти і ледь-ледь пахло бузком, а не гидотними чоловічими випарами. Ніде ні пилиночки, ні порошиночки, канапа стоїть на чотирьох лабах і не хитається, як Троцький під «Нектаром», посачка блищить, вікна помиті, висить інша портьєра, начиння чисте, книжки на полицях тощо і так далі. Усі п'ятеро поголені, з помитими головами і перебрані в чисте.
— Але нас четверо, Андрусю, — боязко зауважив Бампер.
— Один утік. Хто то був — Крішман? Тим гірше для нього.
— Але це неможливо, Андрусю, — озвався я.
— Що: неможливо?
— Все, що ти загадала зробити.
— То ваші проблеми.
«Попроси похмелитися, попроси, бо ми подохнемо, в неї є», — заскиглив над моїм вухом Бампер.
— Андрусю, дай нам по крапельці чого-небудь, бо ми так не зможемо, — заканючив я, люто ненавидячи себе, Бампера, Дема, Крішмана і Троцького, ще лютіше кохаючи недосяжну Андрусю.
Ти уважно подивилася на мене, похитала головою і мовчки дістала з торби фляшку французького коньяку, поставила її на столі і пішла. Це була наймоторошніша хвилина в моєму житті. Якби я мав пістолета, то попросив би Троцького застрелити мене тут-таки й тепер, для цілковитої повноти картини. Кулєґи мовчали, думаючи кожен про своє. Лажа була очевидною, дотикальною, мала запах і смак, висіла в повітрі, наганяючи дикий смур.
— Та-а-к-к, — зітхнув Бампер.
— Це кінець, — погодився Троцький.
— Інша б на її місці тим не обмежилася, — сказав Дем.
— Годі пистіти, — сказав я. — Мийте чарки.
Тремтячими руками ми поцокалися між собою за приїзд Андрусі. Коньяк був чудовий. Я налив іще по одній і ми випили за погибель лажі. Смур незадоволено випливав у розчинені вікна разом з тютюновим димом. Лінії чіткішали, барви яскравішали. Тоді ми випили по останній, за наведення гармонійного ладу в наших душах, тілах і моїй хаті, за те, щоб Андруся якомога швидше простила мене і за припинення чотиритижневого пекла. Відтак зосередилися і несамовито кинулися в бій з д У р к о ю.
Ми пурхали як ластівки. Ми золотими стрілами пронизували простір довкола помешкання і в ньому. Здавалися порожні фляшки — Троцький називав їх «хутром» — а за виручені гроші купувалися троянди; оскільки фляшок виявилося дуже-дуже-дуже багато, то й троянд ми купили тридцять три штуки. Милися підлоги і вікна, прикручувалися ніжки до канапи, виносилося сміття, складалися книги, переможно волало AC/DC, випорскувався цілий балончик дезодоранту — на стіни, щойно повішені свіжі портьєри, дивом уцілілий килим; вазонки наповнювалися новою землею, в яку пересаджувалися кімнатні рослини, куплені на решту «хутрових» грошей; Бампер подарував свого млинка на каву, точнісінько такого, як той розтовчений, зауваживши, поміж іншим, що так гірко він працював тільки у війську, на першому році служби, під чуйним керівництвом тамбовських «дідів». Через дві години помешкання мерехтіло чистотою і незайманістю, тут ще ніколи не жили люди, тут ледь-ледь пахло французьким дезодорантом, а більше нічим не пахло; тут ніколи не було жодного пекла, пекло було деінде, тільки не тут; тут жили феї. Ми вражено перезирнулися і засміялися — мокрі, забігані, захекані; по тому всі роз'їхалися по домівках — митися, голитися, перебиратися в чисте, одягати білі сорочки і неодмінно — краватки; Троцький краватки не мав, тож я позичив йому одну зі своїх, а сам напустив повну ванну гарячої води і кинувся туди, з небувалою насолодою змиваючи рештки брудної лажі з тіла й душі.
Андруся приїхала через чотири години і їй вдруге цього дня здалося, що вона помилилася дверима. У чистому, блискучому покої, заставленому вазами з трояндами, тихенько звучав орган, на якому грав Йоган Себастіан Бах; палали свічки, четверо молодих джентльменів при краватках, з виголеними до синюватого полиску і ледь припухлими обличчями вели неквапну бесіду про творчість Ван Ґоґа; м'який затишний присмерк заповнював кімнату, шляхетно поблискували золотом корінці книжок, зеленіли вазонки і ледь-ледь пахло бузком.