Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
— Троцький, лишися тої шафи, — сказала ти нарешті.
Дем і Бампер одночасно підвели голови. Троцький приголомшено застиг з твоєю кошулею в руках. Потім усі троє перезирнулися.
— Бєлка? — напівствердно, напівзапитально промовив Троцький тремтячим голосом.
— Щось заскоро, — засумнівався Бампер.
— Що тоді, в такому разі? — спитав Дем.
— Я вам зараз покажу бєлку, — пообіцяла Андруся. — Я вам зараз покажу цілий зоопарк.
— Андруся, — здогадався Троцький.
— Так, це Андруся, — потвердив Бампер.
— Не інакше, як Андруся, — погодився Дем.
І всі троє, одночасно, не змовляючись упали на коліна.
— Андрусю, помилуй! Пощади! Андрусю, не показуй нам зоопарк! Ми вже й так маємо всього того досить! Ми більше не можемо! Ти наш єдиний порятунок! Ми більше не будемо!
— Блазні, — сказала Андруся, несамовито затягуючись димом. — Кретини бородаті. Дебіли. Алкота. Імбецили. Бухарі. Синяки. Фіолетова мафія. Нещастя моє. Файно зустріли. Довго готувалися. Дні і ночі не спали. Вибилися з сил.
Троцький заплакав. Йому було страшно за мене. Він хотів піти, розбудити мене, щоб я втік, але не наважувався підвестися з колін. Єдиним, хто врятувався того дня, був Господь Крішна. Він почув голос Андрусі і навшпиньках вийшов з хати, а тоді прожогом кинувся тікати до «Нектару».
— Андріяно, прости нас, ми негідники; все прибрати хотіли ми, але зупинитися не могли. Тим зайнятися хотіли ми сьогодні якось, але забарилися з фляшками, ось, а приїхала ти, а ми… — дещо плутано став пояснювати Бампер.
— А я вам фірмового коньяку привезла, ви ж просили, — не слухаючи його, продовжувала Андруся. — І сигарет фірмових, кожному по блоку. І чаю файного. Смоли гарячої тепер дочекаєтеся від мене. Таку хату звоювали!
Почувши про коньяк і смолу, трійця геть занепала духом. Стояти на колінах було дуже боляче, але вони мужньо терпіли. Як признався згодом Дем, вони вирішили витерпіти все, — навіть якби Андрусі заманулося попалити їм бороди або порозбивати на їхніх головах усі порожні фляшки, або, конкуруючи з Гюнтером Юккером у вигадливості, понабивати в ті голови цвяхів. Але Андруся нічого нікуди нікому не збиралася забивати.
— Встаньте, вар'яти, з колін, — зажурено сказала Андруся. — Бампер, іди вмийся з милом і зачешися, не можу дивитися на твою ідіотську чорну морду. Взагалі не можу вас бачити. На кого ви подібні? Коли ви останнього разу стояли перед люстром? Коли ви, за перепрошенням, купалися останнього разу?
Бампер навшпиньках пішов митися і будити мене, а Троцький з Демом приречено посідали на канапі, подумки віддаючи перевагу електричним стільцям, навіть одному такому стільцеві на двох. Як розповідав потім Троцький, так соромно йому було тільки раз у житті перед тим, — у дитячому садку, коли він наклав у штанці, встидаючись попроситися на горщик.
— Ч у в а к, підйом, л а ж а, вставай, старий, скоро! — заштурхав мене в бік Бампер.
— Менти. Сусіди. Пожежа, — не розплющуючи очей, перебрав я можливі різновиди лажі.
— Хрін там; А Н Д Р У С Я!
— О-о-о, — застогнав я, — ліпше б це була пожежа.
(Не дивись так, бо чую: палає волосся і одяг, тіло, трава під ногами, дерева.
Весь ліс загорівся і в річці вода.
Стоїш серед полум'я і смієшся. Не дивись так, бо спалиш Сонце і Землю, що десь там далеко і недосяжно).