Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї

Коли ти вперше повернулася з Амстердаму і відчинила двері до нашого помешкання власним ключем, то побачила картину, яка, — ти призналася мені потім, — не мала нічого спільного з жодним із Бройґелів, але переконливо нагадувала про Босха: повсюди стояв несамовитий срач, повітря нестерпно смерділо кількатижневим алкогольним перегаром, тютюном і ще чорт зна чим, вазонки були переповнені незрозумілими стеблами загадкових пустельних рослин і недопалками, сміття висипалося зі щільно натоптаних відер, в куті безпорадно валявся розбитий млинок, у кльозеті рішуче й наполегливо блював Господь Крішна, у ванній спав готовий я, вкрившись твоїм халатиком і підмостивши під голову гумовий килимок. «Матка Босха», — вражено прошепотіла Андріяна, одначе, це була тільки-но увертюра; ти штовхнула двері до покою і завмерла: на канапі сиділо двоє інопланетян, а третій порпався в шафі з одягом, шукаючи мотузка, щоб повіситися; це був Троцький, неголений, пухлий, з брудним волоссям, розбитим лобом і всіма ознаками delirium tremens; ти придивилася до марсіян уважніше — вони віддалено нагадували Дема і Бампера, але були такими страшними, якими ти їх ні до того, ні після того знаменного дня більше ніколи не бачила; «марсіянський бог, давно не голений, в окулярах з круглими скельцями й завжди п 'яний, заклопотаний писанням божевільного роману й розведенням кроликів», пригадалися тобі слова поета; марсіянин Дем не мав лівого скельця в окулярах, у його бороді тлів бичок, голову туго обмотував рушник у сажі й томатному соусі, а ноги були босі; Бампер гикав і стиха матюкався, його руки й обличчя були вимащені в сажу, тоскно блищали білки червоних очей, а неприродно товсті, потріскані варґи сочилися кров'ю. «А найдужче він полюбляє spiritus vini rectificati з марсіянським томатним соком та ще кроликів з червоними очима, за яких постійно проголошує тости», — крутилися слова в твоїй шокованій свідомості. Жоден з них не звернув на тебе уваги, заклопотаний важливою справою: Троцький — пошуками мотузка, Дем і Бампер — витягуванням корків з порожніх фляшок; позаяк штопора ми не мали, корки доводилося пропихати всередину; коли ж настав цей день гніву, то виявилося, що фляшок з корками всередині на пункті склотари не приймають. Отож, усі були при ділі і тобі на мить стало аж незручно за своє вторгнення в цей сповнений діянь і по-своєму інтимний простір. Якби не макабричні звуки діалогу поміж Господом Крішною і унітазом, якби не задушевний монолог Бампера і шпокання корків, з яким вони полегшено залишали фляшкові лона, тишу в хаті можна було б назвати моторошно ідеальною. «Вони нас не чують, ми їх. Один одного не чуємо, мовчки сидимо в маленькій кімнатці у таємничих сутінках, непомітно з вуст зриваються перші марсіанські слова, потім цілі незграбні речення…» Ти зауважила відламані ніжки канапи, каструлю з чимось жахливим-жахливим на письмовому столі, книжки, безладно розкидані по підлозі, гори цигаркового попелу, розбиту кришталеву вазочку, недоїдки, лушпиння картоплі, порожні консервні банки, обгорілу знизу портьєру, руйнацію, хаос і занепад; підійшла до вікон і розчинила їх навстіж, сіла на краєчку канапи і закурила цигарку, міркуючи, що його робити далі — їхати до цьоці чи починати розправу.