Країна блакитних орхідей
- Автор: Капій Мирослав
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: ТзОВ "УКРПОЛ"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Країна блакитних орхідей». Краткое содержание книги:
… І от саме тоді провінційний, мало ким знаний учитель пише фантастичну повість. Вона дуже відрізнялася від творів Жуля Верна чи Герберта Велса. Тих цікавили фантазії на тему майбутнього науки, техніки. М.Капія боліло інше: майбутнє його Батьківщини, офіційно не існуючої на карті Європи, народу, позбавленого природного права на існування.
Якою ж постає візія України початку XXI століття в повісті «Країна блакитних орхідей»?
Насамперед, всупереч поширеним тоді теоріям про зникнення в майбутньому націй (а це твердили і комуністи, і космополіти), автор був твердо переконаний, що українська, як і інші нації, існуватиме «всупереч всім теоріям, голошеним фанатиками перед віками, і намаганням…, які коштували море людської крові та сліз…». Не сумнівався письменник і в зовсім на той час фантастичній речі: що в ХХІ столітті існуватиме незалежна, самостійна, соборна Україна. І не якась екзотична, варенично-шароварницька, а держава з високорозвиненою наукою і технікою, держава космічна. Україна в повісті М.Капія постає як спадкоємниця історії, її гербом є Тризуб Володимира, вона шанує імена І.Мазепи, Д.Многогрішного, С.Петлюри та інших видатних діячів минулого. Це демократична держава, на чолі якої стоїть гетьман, але яка має й парлямент — Верховну Раду (до речі, цей останній термін з’явився в політичному житті совєтської України аж у 1936 році!). Отже, це держава президентсько-парляментського типу. Має вона тверду валюту — гривню. В Україні ХХІ століття — самостійна Церква, яку очолює Патріярх. Україна користується повагою серед інших держав, у Києві — десятки іноземних посольств. Серед них побіжно автор згадує й посольство Південної Африки — держави, яка виникла лише в 1993 році, а в час написання повісти була колонією, про самостійність якої ніхто й не думав ставити питання.
Вражають науково-технічні здогадки М. Капія. Як про звичну річ пише про телебачення. У кінці 20-х років і слова такого майже ніхто не чув, воно було відоме лише вузькому колу фахівців. Першу в світі телепередачу здійснено в Англії в 1925 р. А в СССР це сталося щойно в 1931 р. Можемо лише дивуватись, звідки про ідею телебачення — і сам термін «телевізор» — дізнався автор, вчитель-філолог, який жив і працював у місцевостях, де й звичайний детекторний радіоприймач зі слухавками був дивом. В усякому разі це свідчення широти інтересів справжнього педагога — творця, а не ремісника.
Або така деталь. Письменник говорить про автомобілі марки «Чумак», які випускаються на автозаводі у м. Кременчуці. Справді, в цьому місті побудовано автозавод — через 25 років після появи «Країни блакитних орхідей»… У повісті наша країна постає космічною державою, що співпрацює зі США, Англією, Німеччиною, бере участь у програмі польотів до інших планет у глибини Космосу.
Таких прикладів можна б наводити більше.
Коли роздумуєш над цим незвичним феноменом, запитуєш: що дало можливість скромному вчителеві піднятися до такої висоти провісництва, аналогів якому не знаходимо в нашій літературі?
Відповідь є у тексті повісті М.Капія. Ось ті слова: «…є щось для людського роду спільного, що огортає всі раси й племена, всі епохи минулі й будучі зв’язує з собою, що віки цілі триває вже й триватиме, поки битимуться людські серця в грудях, — а цим є любов до батьківщини!.. Це та безсмертна іскорка, що її вложив Творець у людську душу… Любов до батьківщини, любов до свого, до рідного…».
Ця безсмертна іскра любові до України палала в серці Мирослава Капія. Вона надихнула його вірою в добре майбутнє Батьківщини. Запалюймо її у собі і в серцях молоді ми — вчителі вільної України, провіщеної нашим предтечею, нашим старшим колегою. Будьмо гідними таких попередників!
Повість «Країна блакитних орхідей» (160 с.) перевидано в Стрию в 2006 році невеликим накладом видавництвом ТзОВ «УКРПОЛ», але все ж таким способом врятована від повного забуття. Ця повість — перший в українській літературі опис космічного польоту, — так вважає американський вчений Волтер Смирнів у «Jour nal of Ukrainian Studies» (2002, № 1–2). У Косові мешкає у батьківському будинку дочка М.Капія Святослава.
А дальше йшов дрібним друком офіціяльний подаваний урядовою телеграфічною агенцією (УТА). Міністерство воздухоплавства доводить до відома, щодня25-готравня ранком, як це звідомляє урядово астрономічна обсерваторія в Святошині, американське міжпланетне судно «Queen of Virginia», яке вилетіло минулого року з метою долетіти до Марса, вертає на землю. Причалення має відбутися в околицях Київа. Міністерство приготовляє офіціяльне привитання сміливих летунів і оце звертається до громадян Київа із окликом, взяти участь у тому привитанні. Святочний вигляд нашого города та понехання повседневної праці того дня, буде ознакою нашої участи у тому загальному хорові пошани, з якою зустрічати-ме ціле людство сміливих подорожних.
Хвилювання, збентеження й своєрідне недовір'я можна було достерегти на лицях читачів. Так отже це була ота незвичайна новина. І в цю ж мить огорнуло усіх якесь нез'ясоване почування — якийсь жах перед чимсь невідомим, незнаним…
Ще довго гомоніла вулиця небуденною новиною, ще довго стояли на Володимирській громади тих, не показуючи охоти розходитись домів. В передполудневих годинах знав про неї цілий Київ. Стала вона темою розмов усюди, в усіх верствах громадянства. Здавалося спинилась буденна робота, усе сходило на другий плян супроти тієї незвичайної події.
Протягом дня можна було достерегти збільшений пасажирський рух так на воздушних лініях, як також на залізницях та на автомобільних шоссе. Вже в пополудневих годинах дирекція автомобільного парку була приневолена спинити доїзд до Київа автомобільних повозок, не могучи помістити їх в своїх повітках, хоч київські публичні Гаражі належали до одних із більших в Европі. Авта мусіли спинитися в Білій Церкві та Василькові, де для їх приміщення відкрито просторі повітки київського автомобільного клюбу.
Те саме діялося й на летунському майдані. Наплив чужих літаків того дня й в слідуючих був величезний. І тут прийшлося спинити долет чужинних літаків, бо не було місця де їх помістити. І для них відкрито довколишні летунські майдани пропускаючи в Київ тільки звичайні пасажирські судна, що обслуговували нормальні, воздушні лінії.
Київ зароївся чужинцями.
З усіх кінців світу з’явилися тут представники зсяких рас й народів, від кабінетних учених, яких небувала в історії людства подія приневолила покинути їхні робітні, до звичайних «ґльобтроттерів», вічних, мандрівників, які не раз й не два переміряли всі океани та суходоли нашої землі! Переважали Американці та Англійці. їхнє «yes» та «all right» вчувалося усюди по всіх вулицях, ресторанах та крамницях. Власники готелів, пансіонів та гостиниць аж затирали руки із радости. Давно вже не було такої оказії, де можна добре заробити. І благословляли в душі Марса і «Queen of Virgini’ro» та найбільше може Степана Артименка та його приятеля, які на їх думку спровадили їм таку благодать…
VII
А Степан Артименко й ціла редакція «Київських Вістей» переживали дійсно гарячкові хвилини. Цілий час напливали у редакцію запити, замовлення на біжучі вістки звязані із поворотом «Queen of Virgini’ї» від провінціональної а де дальше й закордонної преси та телеграфічних агенцій. Почали зявлятися спеціяльні кореспонденти газет та хмари звичайних туристів, цікавих побачити все на власні очі й почути власними ухами. Прийшло до цього, що Артименко не міг від них обігнатися. Не помагало нічого застановлення всіх редакційних телевізійних та радіофонних апаратів, не поміг кремезний дверник, вислужений сердюк, що спиняв цікавих, бажаючих побачитися й поговорити із Степаном Артименком. Що хвилини доводилося йому пояснювати і, що пана редактора Артименка не можна бачити ні з ним говорити. Помагав собі при тім жестами, морганням густих, навислих брів та мовою рук, які пускав в рух, як крила вітряка. А мав перед собою ріжномовну та ріжноколірову публику.
Найбільше впертим та влізливим показався один турист з вигляду Американець, містер Черчіл, як опісля показалося. Високого росту з широким лобом кінськими зубами, з фотографічною камерою й біноклями на відстаючому животику, являвся що пів години з настирливим бажанням інтерв’ювати Степана Артименка. Був це міліярдер, власник хімічного тресту і Арізони, що прилетів своїм люксовим літаком, щоб на власні очі побачити причалення міжпланетного судна. Являвся він усюди, де можна було тільки побачити щось незвичайного, небуденного. Не поминув вибуху вулькану в Арденах песячих перегонів в Амальфі, був одним з перших на славному засіданні каталонського парламенту підчас якого опозиція привела так добре й прецізно змайстрованого гомункуля-куклу, що представляла собою опозиційного посла. Омвієду, що щойно по восьмигодинній промові представники уряду полапалися, що це говорить автомат а не людина.