Країна блакитних орхідей
- Автор: Капій Мирослав
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: ТзОВ "УКРПОЛ"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Країна блакитних орхідей». Краткое содержание книги:
… І от саме тоді провінційний, мало ким знаний учитель пише фантастичну повість. Вона дуже відрізнялася від творів Жуля Верна чи Герберта Велса. Тих цікавили фантазії на тему майбутнього науки, техніки. М.Капія боліло інше: майбутнє його Батьківщини, офіційно не існуючої на карті Європи, народу, позбавленого природного права на існування.
Якою ж постає візія України початку XXI століття в повісті «Країна блакитних орхідей»?
Насамперед, всупереч поширеним тоді теоріям про зникнення в майбутньому націй (а це твердили і комуністи, і космополіти), автор був твердо переконаний, що українська, як і інші нації, існуватиме «всупереч всім теоріям, голошеним фанатиками перед віками, і намаганням…, які коштували море людської крові та сліз…». Не сумнівався письменник і в зовсім на той час фантастичній речі: що в ХХІ столітті існуватиме незалежна, самостійна, соборна Україна. І не якась екзотична, варенично-шароварницька, а держава з високорозвиненою наукою і технікою, держава космічна. Україна в повісті М.Капія постає як спадкоємниця історії, її гербом є Тризуб Володимира, вона шанує імена І.Мазепи, Д.Многогрішного, С.Петлюри та інших видатних діячів минулого. Це демократична держава, на чолі якої стоїть гетьман, але яка має й парлямент — Верховну Раду (до речі, цей останній термін з’явився в політичному житті совєтської України аж у 1936 році!). Отже, це держава президентсько-парляментського типу. Має вона тверду валюту — гривню. В Україні ХХІ століття — самостійна Церква, яку очолює Патріярх. Україна користується повагою серед інших держав, у Києві — десятки іноземних посольств. Серед них побіжно автор згадує й посольство Південної Африки — держави, яка виникла лише в 1993 році, а в час написання повісти була колонією, про самостійність якої ніхто й не думав ставити питання.
Вражають науково-технічні здогадки М. Капія. Як про звичну річ пише про телебачення. У кінці 20-х років і слова такого майже ніхто не чув, воно було відоме лише вузькому колу фахівців. Першу в світі телепередачу здійснено в Англії в 1925 р. А в СССР це сталося щойно в 1931 р. Можемо лише дивуватись, звідки про ідею телебачення — і сам термін «телевізор» — дізнався автор, вчитель-філолог, який жив і працював у місцевостях, де й звичайний детекторний радіоприймач зі слухавками був дивом. В усякому разі це свідчення широти інтересів справжнього педагога — творця, а не ремісника.
Або така деталь. Письменник говорить про автомобілі марки «Чумак», які випускаються на автозаводі у м. Кременчуці. Справді, в цьому місті побудовано автозавод — через 25 років після появи «Країни блакитних орхідей»… У повісті наша країна постає космічною державою, що співпрацює зі США, Англією, Німеччиною, бере участь у програмі польотів до інших планет у глибини Космосу.
Таких прикладів можна б наводити більше.
Коли роздумуєш над цим незвичним феноменом, запитуєш: що дало можливість скромному вчителеві піднятися до такої висоти провісництва, аналогів якому не знаходимо в нашій літературі?
Відповідь є у тексті повісті М.Капія. Ось ті слова: «…є щось для людського роду спільного, що огортає всі раси й племена, всі епохи минулі й будучі зв’язує з собою, що віки цілі триває вже й триватиме, поки битимуться людські серця в грудях, — а цим є любов до батьківщини!.. Це та безсмертна іскорка, що її вложив Творець у людську душу… Любов до батьківщини, любов до свого, до рідного…».
Ця безсмертна іскра любові до України палала в серці Мирослава Капія. Вона надихнула його вірою в добре майбутнє Батьківщини. Запалюймо її у собі і в серцях молоді ми — вчителі вільної України, провіщеної нашим предтечею, нашим старшим колегою. Будьмо гідними таких попередників!
Повість «Країна блакитних орхідей» (160 с.) перевидано в Стрию в 2006 році невеликим накладом видавництвом ТзОВ «УКРПОЛ», але все ж таким способом врятована від повного забуття. Ця повість — перший в українській літературі опис космічного польоту, — так вважає американський вчений Волтер Смирнів у «Jour nal of Ukrainian Studies» (2002, № 1–2). У Косові мешкає у батьківському будинку дочка М.Капія Святослава.
Дискутанти замовкали, посувалися декілька кроків та знов приставали в дожиданні.
Дещо подальше, біля ювілєрського магазину Овраменка й Калужинського нова громадка цікавих обступила якогось
купчика з вигляду В широкому брилі, що зсунувся йому геть аж на потилицю. Прижмуривши праве око й зробивши таємничий вид, він говорив напів притишеним голосом.
— Тс! — Я знаю!… Учора було засідання верховної ради, яке протягалося геть поза північ.
Бурхливе засідання.
Обмірковувалася інтерпеляція лемківського депутата Лабаша в справі пряшівських солянок. Ніщо інше тільки це.
— Цебто що? — відізвався хтось із слухачів.
— Треба слідкувати за політикою то знали б наперед що, де й коли станеться, от що! — відповів самопевно купчик в брилі. Ось, бачите, чорноморський соляний трест хоче узяти сіль по всій Україні в монополію. А Галичани, бач, ні та й ні! О! Це завзятий народ! Мало до бешкету не прийшло на тому засіданні. Побачите, що на мою стане! Побачите!
Але й тут городська варта перепинила дебати посуваючи на кілька кроків вперед вуличніх політиків.
Де дальше юрба так зросла, що городські автобуси, що обслуговували цю частину города, мусіли обминати Володимирську не могучи протиснутися крізь ряди цікавих. Спинялися й приставали урядовці, що поспішали у свої установи, робітники прямуючі до своїх станків, школярі й студенти, спинялися куховарки, що спішили на базар.
А години минали за годинами.
Було десять хвилин до дев'ятої, коли відчинилася у теремі велика, бічна брама й з неї почали висовуватись вантажні авта, що звичайно розвозили тричі в день «Київські Вісти» по усіх сторонах города. На кожному із них їхало кільканадцять рознощиків, що розпродували Газету кожен у свойому районі.
Якось мимовільно розступилася юрба, пропускаючи вузенькою стежиною важкі вози.
А коли прокотилося їх десять й зникло кінець Володимирської в бічних вуличках, із брами виїхало одинадцяте авто й проїхавши кільканадцять кроків і спинилося по середині Володимирської стиснене з усіх боків юрбою.
Стоючи на ньому, рознощики, з високо піднятими в гору, ще мокрими від друкарської фарби надрукованими листками газети, почали вигукувати своїм звичаєм:
— Надзвичайне видання «Київських Вістей»! Епохальна подія! Тільки пять шагів! На-а-адзвичайне вида-ання!
Голос їх лунав понад головами юрби, губився, гинув серед вуличного гамору то зливався з окликами, що з усіх усюдів линули на рознощиків.
— Давай! — понеслося з усіх сторін. — А скоріше!
Миттю гори задрукованих листків, що сіріли на вантажному авті опинилися в руках юрби.
Хто не вспів добути виключно для себе номеру газети, цей вилазив на спину других, спинався на вуличні ліхтарні й вистаючі фасади домів, щоб тільки кинути оком на задруковані рядки й заспокоїти свою цікавість.
А ті щасливі, яким вдалося першим допасти ще вогкого паперу — читали. їхні очі впилися в чорні рядки, вглитували в себе слова цілі й речення. Якесь не то збентеження, не то жах видніли на їхніх лицях. На один момент — химерний, проминаючий момент втихла вулиця.
А на газетних листках видніло великими буквами:
Поворот з Марса!
Міжпланетне судно «Queen of Virginia» що рік тому вилетіло з летунського майдану в Гейфіку U. S. А. в дорогу до планети Марса вертає назад на землю!!
Нашому співробітникові д. Степанові Артименкові вдалося роздобути інформації, що «Queen of Virginia» причалить за кілька днів, а саме дня 25-го травня ранком до землі отут в околиці Київа!
Це, про що покоління цілі мріяли тільки, сталося ділом! Ця відвічна тайна, якою сповиті оті зірки, що моргають до них із синяви неба розкритою стане для нас, цей червоний сфінкс, найблизший товариш нашої землі заговорить до нас своєю
мовою!
Громадяни! Чи в силі ви з'ясувати собі вагу тієї події?! Це-ж те, на що віки цілі ждало людство ціле, що тільки в снах ввижалося, задушевним побажанням було тільки, стає реальним фактом!
Геть на бік усі наші буденні, дрібні турботи, нехай радіють серця наші, що нашому поколінню довелося діждатися тієї епохальної хвилини!
Редакція «Київських Вістей» горда з цього, що це їй першій доводиться подати до відома загалу цю вістку. Дякуючи ввічливості д-ра Ігоря Харитоненка першого асистента святошинської астрономічної обсерваторії, якого обчисленням та дослідам завдячуємо оту вістку, редакція мати-ме змогу інформувати наших читачів про всі події лету «Queen of Virginia» та її причалення. Крім звичайних чергових видаватимемо в міру потреби надзвичайні видання, щоб наші читачі були всесторонно про цю незвичайну подію поінформовані.