Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Оце стільки коментарів про неіснуючі листи. Ті, що вціліли, розтлумачені у примітках до Книги листів, є там також зауваги про безплідні пошуки «схованих листів», скажімо, до Марії Хазен. Останні послання, написані в переддень трагічної загибелі письменника, не насмілюються вже на жодну — довірену пошті — алюзію, щонайбільше, на зітхання: «Я тепер нічого не роблю, споглядаю «внутрішнє багатство», мої комори та колекції, зібрані за життя. Чи так можна? «(лист № 138)…
Ці «комори та колекції» — поза їхньою нематеріальністю — були власне оті рисунки, творіння його пера і листи, які він намагався врятувати від загибелі.
Єжи Фіцовський
Листи Бруно Шульца
До Остапа Ортвіна[7]
Варшава, 20 травня 1921
Майдан Ґ[8]
Вельмишановний Пане!
Перебуваючи впродовж кількох днів у Варшаві, я допіру вчора мав змогу навідатися до пана Гожиці[9], до якого Ви, В[ельми] Шановний Пане, порекомендували мені звернутися за порадою та підтримкою в моїх устремліннях.
Я був приємно здивований, коли виявилося, що пан Гожиця про мене знає, що він попереджений про мій прихід, і прийняв мене з такою сердечною доброзичливістю, що я направду тішуся знайомством із цією шляхетною і зичливою до мене людиною.
Мені неважко було здогадатися, кому я зобов'язаний такою прихильною настановою до мене пана Гожиці, котрий врешті-решт пояснив, що Ви, В[ельми] Шановний Пане, хоча тоді не йшлося про рекомендаційного листа, з власної ініціативи палко порекомендували мене та попросили мною заопікуватися.
Я щиро вдячний Вам, В[ельми] Шановний Пане, за виявлену до мене доброзичливість і зацікавлення моїми мистецькими устремліннями, хоча й не знаю, чим на це заслужив, і прагнутиму, щоб принаймні моє майбутнє дало підстави для того.
Оскільки я побачив багато нових речей, то перебуваю під гнітючим враженням од власних недоліків і відсталості.
Пан Гожиця порекомендував мене Скочилясові[10], до якого я завтра піду й у школі в якого, може, працюватиму. Пан Гожиця також познайомить мене з Крамштиком[11].
Я дозволив собі додати до листа 1 начерк олівцем і кілька моїх графічних робіт[12] (мені кортіло це зробити одразу ж після повернення зі Львова), сподіваючись, що Ви, В[ельми] Шановний Пане, не відмовите мені у великій приємності, яку справите, прийнявши в дарунок оті дрібнички.
Ще раз від усього серця дякую і переказую слова глибокої поваги.
Щиро відданий.
Бруно Шульц
Вельмишановний Пане!
Я давно шукав нагоди, щоб через багато років опісля[13] нагадати про себе Вам, В[ельми] Шан[овний] Пане. На мою превелику радість п. Ліль[14], а водночас п. Г. Стернбах[15], повідомили мені, що Ви, В[ельми] Шан[овний] Пане, читали Цин. крамниці та зреагували на них дуже позитивно[16].
Хотів би сказати, що то для мене незмірна втіха. Мені давно не давала спокою думка про те, наскільки суворо та книжка буде оцінена Вами, В[ельми] Шан[овний] Пане.
Чи пригадуєте Ви, В[ельми] Шан[овний] Пане, що 15 років тому стали тим, хто відкрив мене як маляра? Це трапилося в пана Д[окто]ра Романа Александровича[17]. Завдяки Вашій рекомендації, В[ельми] Шан[овний] Пане, я тоді познайомився із Каролем Іжиковським11[18], із котрим давно хотів запізнатися. Проте цим знайомством я пізніше не зумів скористатися через значну внутрішню здержливість, від якої тоді потерпав. Навіть тепер, через багато років, ота здержливість знову ожила під час зустрічі з паном Іжиковським, і я був неспроможний поговорити з ним бодай про щось. Прошу вибачити, якщо я без достатніх підстав написав до Вас, В[ельми] Шан[овний] Пане.
Переказую вирази глибокої поваги.
Бруно Шульц
Дрогобич, Флоріянська, 10, 15 V 1935
До Стефана Шумана[19]
Живець, 24 VII 1932
7
Остап Ортвін (літературний псевдонім Оскара Каценеленбоґена, 1876—1942) — польський літературний і театральний критик, літературознавець, редактор. Розстріляний нацистами під час ліквідації ґето у Львові.
Обидва листи Шульца до Ортвіна збереглися в колекції Оссолінеуму у Львові, тепер перебувають у збірці відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, в так званому фонді Ортвіна (тека № 10). На існування обох листів звернув мою увагу історик літератури Роман Лот, переказавши мені їхні копії. В 1965 році я привіз зі Львова мікрофільми обох тих документів.
8
В рукописі вказана тільки перша літера назви майдану: G., мабуть, ідеться про Ґжибовський майдан. Номер будинку відсутній.
9
Вілам Гожиця (1889—1959) — критик, режисер, перекладач, поет, драматург.
10
Владислав Скочиляс (1883—1934) — художник-графік, маляр і скульптор, один із творців сучасного польського мистецтва деревориту.
11
Роман Крамштик (1885—1942) — маляр і графік, співзасновник мистецької групи «Ритм», автор краєвидів, ню, портретів, натюрмортів. Його останньою, частково збереженою роботою є цикл малюнків із Варшавського ґето, де він загинув 6 серпня 1942 року під час масової «ліквідаційної операції», вчиненої нацистами.
12
Графічні роботи (clichés-verres) Шульца із циклу Ідолопоклонна книга (Xięga bałwochwalcza). Цю техніку Шульц практикував у 1920-х роках.
13
Від попереднього листа Шульца до Ортвіна минуло чотирнадцять років.
14
Людвік Ліль — див. біографію у примітках до Шульцових листів до нього (у електронній версії — прим. 252).
15
Герман Стернбах — літературний критик, германіст, есеїст, редактор і перекладач, зокрема Йогана Вольфґанґа Ґете, Франца Ґрільпарцера, Новаліса.
16
Позитивне ставлення Ортвіна до Цинамонових крамниць (1934) не знайшло відображення в жодній із його публікацій.
17
Роман Александрович — доктор права, відомий у міжвоєнні роки львівський адвокат, шанувальник мистецтва, приятель Остапа Ортвіна з юних літ.
18
Кароль Іжиковський (1873—1944) — літературний критик, письменник, автор низки книжок, зокрема Чин і слово (Czyn і słowo), Боротьба за зміст (Walka о treść), Десята муза (Dziesiąta muza) і роману Тент (Pałuba).
19
Стефан Шуман (1889—1972) — психолог, автор численних наукових праць із психології та на межі психології, педагогіки й естетики.
Листи Шульца до Шумана постали в період, коли автор нещодавно написаних Цинамонових крамниць клопотався про видання своїх рукописів, про які раніше ніхто не чув. Як згадував адресат листів, він познайомився з письменником у Живці, де Шульц брав участь у влаштованому міністерством освіти для вчителів малювання канікулярному курсі підвищення кваліфікації. «Якось увечері, — пише Стефан Шуман у листі від 25 січня 1968 року, — він підійшов у готелі до мого столика, за яким я відпочивав собі наодинці. Він сказав, що мої лекції прихилили його до моєї особи, і що саме цим пояснюється його прохання, щоб я прочитав машинопис його роману». Професор прочитав отримані тексти — розділи квазі-роману, котрий, за його повідомленням, мав називатися Спогади про батька або щось подібне; він проковтнув їх упродовж кількох нічних годин. «Я був вражений», — згадував Шуман через тридцять шість років. Він переконав Шульца надати усій книжці назву одного з оповідань, які до неї входять: Цинамонові крамниці, а також обіцяв підтримати ініціативу видання Крамниць і зацікавити ними Казимира Чаховського, що і зробив після повернення до Кракова. Як відомо, більш вдалою виявилася не ця протекція, а підтримка Налковської. Шуман подарував Шульцові машинописи своїх віршів, які наступного року були опубліковані в томику Прочинені двері (Drzwi uchylone), виданому під псевдонімом Лукаш Фліс.
Листи Шульца — особливо перший — переважно компліменти та зауваги на тему тих віршів, а по суті, також цікаві нотатки на полях після прочитання їх. Може дивувати, що автор Крамниць, неперевершений художник слова, обдаровує стількома панегіричними похвалами твори, рівень яких, м'яко кажучи, навіть не надається для публікації.
Чим, отож, міг керуватися Шульц, не шкодуючи похвал псевдопоетичним гріхам ученого? Відповісти, мабуть, зовсім не складно. Листи Шульца — то послання провінціала, котрий мріє увійти в літературу, адресовані видатному вченому. Ба більше: то листи до особи, котра з висоти своєї суспільної позиції визнала Шульца, похвалила й підтримала; то листи нікому не знаного письменника до потенційного покровителя, а також своєрідна віддяка за сповнену ентузіазму оцінку, яку Стефан Шуман дав Цинамоновим крамницям. Отож — вияв підлабузництва? Епістоли, в яких Шульц не пощадив навіть обожнюваного ним Рільке, твори котрого він відверто ставить поруч із віршами професора?… Так, і в тому немає нічого дивного, враховуючи, яку вагу надавав своєму мистецтву Шульц. Сам він не мав безпосереднього впливу на те, щоб дебютувати. Щоб прокласти шлях, довелося вдатися до жесту принизливої нещирості. Адже інших, більш ефективних методів не було.
Попри це, листи Шульца сповнені істотних сенсів, вони становлять щось на зразок циклу невеличких есеїв на тлі головної теми, яку він собі накинув. Вони цінні власне з огляду на ті маргіналії, навдивовижу цікаві відступи, як, зокрема, опис сну, який залишився в пам'яті письменника з літ дитинства. Тут дається взнаки особлива, еготична схильність Шульца: тенденція шукати самого себе в чужих творах та вміння знаходити в них трамплін для проблем, які ставали елементами творення й поживи його власного мистецтва, мотивів власного творіння.
Перший лист Шульца до Стефана Шумана перебуває в моїй колекції, інші є власністю дочки професора Шумана Ґражини Чижевич.