Поштамт

— Ні, Воллі, ніколи.

Я звав його «Воллі». Давні приятелі по чарці. Щось таке.

— Вони в нас тут водяться.

— Я гадав, вони на межі вимирання.

— О, ні, у нас їх тут дюжини.

— Аж не віриться.

— Покажи йому, Батечку Воллі, — сказала Джойс.

Дурна льотра. Звала його «Батечко Воллі». Він не був її батечком.

— Гаразд.

їхали ми, доки не дісталися порожнього, обнесеного парканом поля. Земля гам ішла під ухил, протилежного боку поля було не розгледіти. Тяглося воно милями.

І там не було нічого, крім короткої зеленої трави.

— Не бачу я ніяких бізонів, — кажу.

— Вітер правильний, — каже Воллі. — Просто переберися за паркан і трохи пройди. Доведеться трохи пройти, щоби їх побачити.

Лан був порожнім. Мабуть, їм видалося, що надурити міського пролазу буде страшенно дотепно. Я переліз паркан і пройшов уперед.

— Що ж, і де ваші бізони? — крикнув я назад.

— Вони там, там. Іди далі.

Дідько, схоже, вирішили мене розіграти, полишивши тут. Срані фермери. Дочекаються, доки я відійду достатньо, і поїдуть собі, регочучи. Ну й грець із ними. Дійду пішки. Бодай від Джойс відпочину.

Я швидким кроком простував ланом, чекаючи, коли вони собі поїдуть. Звуку автівки я не чув. Ішов собі далі, тоді обернувся, склав руки рупором і загорлав:

— ГАРАЗД, ДЕ БІЗОНИ?

Відповідь з’явилася в мене за спиною. Я відчув, як вони тупочуть по землі. їх було троє, великі, просто як у фільмах, і вони бігли, вони НЕСЛИСЯ! Один трохи попереду інших. Було мало сумнівів, хто привернув їхню увагу.

— От лайно, — сказав я.

Розвернувся й побіг. Паркан виднівся

далеко попереду. Виглядало на неможливе. Час на озирання я не витрачав. Від того могло багато чого залежати. Летів із широко розплющеними очима. Я справді рухався! Але й вони наздоганяли. Відчував навколо себе тремтіння землі, а вони били її ратицями, наближаючись до мене. Чув, як вони сопуть. І чув, як дихають. З останніх сил я додав ходу й перекинувся через паркан. Я не перебирався через нього. Проплив над ним. І приземлився на спину в ринву, а одна з тих хріновин вистромила голову з-за паркану й дивилася на мене згори.

А ті іржали в машині. їм гадалось, що нічого смішнішого вони ще не бачили. Джойс реготала гучніше за всіх.

Дурні тварюки трохи покружляли, згодом підтюпцем забралися геть.

— Бізонів я побачив, — сказав я, — а тепер поїхали пропустимо чарку.

Сміялися вони всю дорогу. Припиняли, потім хтось заводився, і всі підхоплювали. Воллі навіть раз був змушений зупинити машину. Кермувати він більше не міг. Він відчинив дверцята й викотився на землю, не припиняючи іржати. Навіть бабця не відставала, разом із Джойс.

Згодом історія поширилася містечком, і з моєї ходи зникло трохи зверхності. Мав підстригтися. Повідомив про це Джойс. Вона сказала:

— То сходи до перукаря.

А я кажу:

— Не можу. Через бізонів.

— Ти боїшся чоловіків у перукаря?

— Це через бізонів.

Підстригла мене Джойс. Треба сказати, жахливо.