Поштамт

Тоді Джойс наполягла, щоби ми побралися.

Якого дідька? Подумалось, що, хай би там як, мені все одно гепа.

Відвіз її до Веґасу, щоб одружитися задешево, й одразу завіз назад.

Машину я продав за десять баксів, а наступне, що пригадую, — ми були в автобусі до Техасу, а коли прибули, у моїй кишені було 75 центів. То було дуже мале містечко, десь до двох тисяч душ, гадаю. Це містечко було визнано експертами останнім містом у СШ А, на яке вороги схочуть скинути атомну бомбу, — так писали в одному державному журналі. Розумію, чому.

Увесь той час, того не відаючи, я торував собі шлях назад до поштамту. Курва мама.

У Джойс у містечку була хатинка, ми там лежали, злигалися й їли. Вона годувала мене як слід, від чого став кабанкуватим і заслаб одночасно. Усе їй мало було. Джойс, дружина моя, була німфою.

Я на самоті прогулювався містечком, щоби звалити від неї, зі слідами від зубів на грудях, шиї та плечах і ще десь, що мене непокоїло і було досить болюче. Вона мене живцем пожирала.

Валандався містом, а вони витріщалися на мене, знаючи і про Джойс, і про її сексуальний апетит, а також про те, що в її батька з дідусем було грошей, земель, озер і мисливських угідь більше, ніж у них усіх разом узятих. Вони жаліли мене й заздрили воднораз.

Якось уранці до мене прислали карлика, який витяг мене з ліжка і возив автом повсюди, звертаючи увагу на те і се, містер такий-то, Джойсів батько, володіє тим і тим, а містерові тому-то, дідусеві Джойс, належить це…

їздили ми весь ранок. Хтось намагався мене налякати. Я знудився. Сидів собі на задньому сидінні, а карлик думав, що я шахрай, котрий протоптує стежку до мільйонів. Того, що я тут випадково і що я колишній листоноша із 75 центами в кишені, він не знав.

У карлика, біднятка, була нервова хвороба, і кермував він напрочуд швидко. Час од часу його пересмикувало, і він втрачав керування. Машину тіпало з одного боку дороги до іншого, одного разу вона сто ярдів дряпалася об паркан, перш ніж карлик зміг себе опанувати.

— ГЕЙ, КУМПЕЛЮ, ПОЛЕГШЕ ТАМ! — загорлав я із заднього сидіння.

Так воно й було. Намагалися мене спекатися. Жодних сумнівів. Карлик був одружений із дуже привабливою дівчиною. У підлітковому віці в її кунці застрягла пляшка з-під коли, вона мусила звернутися до лікаря, щоб її витягти. І, як в усіх малих містечках, про пляшку рознеслися чутки, бідне дівча почали оминати, а карлик був єдиним, хто на неї погодився. Відхопив собі найкращу гепу в містечку.

Я прикурив сигару, яку дала мені Джойс, і звернувся до карлика:

— Гаразд, кумпелю, досить. Повертаймося. І їдь повільно. Мені цей світ ще милий.

Намагався бути приязним, щоби йому догодити.

— Так, сер, містере Чінаскі. Так, сер.