Бо війна — війною… Через перевал
- Автор: Іваничук Роман
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4125-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Бо війна — війною… Через перевал». Краткое содержание книги:
Та коли озброєні найновішими крісами польські легіонери вимарширували на територію Польського королівства, українським стрільцям виділено кріси системи Верндля — на один олов'яний набій і з довжелезними багнетами, зате багато диму, і гук — немов із гармати.
А скільки за це виявлено від наших провідців вірнопідданської вдячності австрійській владі! На четвертий день після оголошення війни по обіді була організована у Львові щойно створеною Бойовою управою УСС маніфестація — польська відбулася зранку — з музикою, транспарантами. Натовп зібрався на Ринку перед кам'яницею «Просвіти», з балкона промовляв голова Бойової управи Кирило Трильовський і проливав сльози за престолонаслідником, крикуни з юрби вигукували: «Хай живе цісар Франц–Йосиф!», «Хай живе кайзер Вільгельм!»; потім на Бернардинській площі, перед будинком комендатури, співали австрійський гімн і марш Ракочія, жінки лементували: «Слава австрійській армії!» і дякував львів'янам за вірнопідданість генерал Колошварі. А після параду Боберський з Трильовським (про це розповідали на другий день) вечеряли в локалі «Колозеум», навперебій хвалилися, що українська демонстрація була втроє більша від польської і брали у ній участь визначні люди, а в польській — самі вуличники, потім удруге тяжко посварилися за першість і врешті знайшли соломонове рішення — комендантом майбутнього легіону призначили директора Рогатинської гімназії Михайла Галущинського. Комедія: високі стрілецькі ранги отримують не військові, а професори, студенти й гімназисти. Мені вже почепили три зірочки підхорунжого, хоч пороху я ще й не нюхав, а Гриць Шепетюк, невисвячений теолог, став нашим польовим куратом.
На другий день Головна українська рада видала комунікат, обведений чомусь чорною рамкою; траурний вигляд відозви пригнічував тривогою і непевністю; відозва закликала добровольців вступати до лав УСС. Я зголосився до поборової комісії на вулиці Коперника і був зачислений до куреня Гриця Коссака, який формувався в селі Гаях недалеко Львова.
Я ще не сказав тобі, що після здвигу, розпущеного Трильовським з причини вбивства Франца–Фердинанда, я чимдуж помчав до пам'ятника Кілінському і прочекав там до самого вечора — Катруся не прийшла. Всіляке мені лізло до голови, усе не сходила з думки банда вуличників, яка намірялася зірвати свято в Українському городі, та я втішав себе думкою, що вона мерщій виїхала з розтривоженого Львова.
Тож яке було моє здивування й радість, коли я побачив у канцелярії поборової комісії за столиком її — Катрусю!
Вона схопилася з крісла, підбігла до мене й припала до грудей.
«Я знала, що ти прийдеш сюди, Михасю, тому…» — «Як ти тут опинилася?» — «Я зайшла, як ти мені порадив, до «Жіночої громади» на Руській, видно, сподобалася функціонеркам, і вони запропонували мені, оскільки про семінарію нема вже що думати, працювати в них… А до пам'ятника Кілінському я не йшла — таке тоді робилося в місті…» — «І вони тобі доручили секретарювати в поборовій комісії? Але ж російські війська вже під Львовом, тобі треба їхати додому». — «Я записалася в жіночу чету…» — «А що скажуть батько, мати, Гриць?» — «Це ж Гриць мені порадив: хтозна, що буде діятися у наших селах — окупація, солдати… А я піду з тобою, Михайле!»
Катруся довірливо дивилася мені в очі, і я зрозумів, що вона — моя доля. Але на яку небезпеку пішло дівчисько!.. Та, зрештою, нині й справді ніхто не вгадає, де безпечніше. В селах сваволять гонведи, виловлюють «москвофілів», вішають або женуть до Талергофа — ти вже чув про цей страшний концтабір? Ми опинилися між молотом і ковадлом — між царем і цісарем.
На початку вересня курінь Гриця Коссака виїхав поїздом до Стрия, там нас розмістили по стодолах і хатах. до прийняття присяги займалися військовими вправами і стояли в черзі до польових кухонь. У стрільців завелися воші.
Російські війська вже зайняли Галич, Калуш, Долину, а до Стрия продовжували підходити все нові й нові колони добровольців, зібралося їх тут близько двадцяти тисяч. І знаєш, кого я серед них побачив? Ти, мабуть, чув про нову зорю театру «Руської бесіди» Леся Курбаса. Якийсь час він був актором Гуцульського театру Гната Хоткевича. Я бачив його на святі Шевченка в Спортовій палаті на Зеленій, він читав «Кавказ». Високого росту, палаючі очі, м’який баритон, поривчасті нервові жести, своєрідні інтонації. Талант! Та про нього потім…