Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Бо війна — війною… Через перевал
Бо війна — війною… Через перевал - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Бо війна — війною… Через перевал

Электронная книга - «Бо війна — війною… Через перевал». Краткое содержание книги:

До книги сучасного українського письменника, лауреата премії ім. А. Головка і Національної премії України ім. Т. Шевченка Романа Іваничука включено романи «Бо війна — війною…» та «Через перевал». Роман «Бо війна — війною…» — це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміграцію, повернення на Україну і репресії 1930–х років. «Через перевал» — химерний роман, який написаний, як зізнавався сам автор, у незвичній для нього формі. Шлях Майстра — головного персонажа роману — багато в чому нагадує шлях самого автора. Але при цьому Майстер присутній як у минулому, у часи Хмельницького та Дорошенка, так і у нинішньому часі.
1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18 ... 38
Перейти на страницу:

«Уже й слава, а за що?» — дошкулює Михайлові гіркота, він не терпить патріотичного галасу, і на гадку приходить, ніби для відради, Катруся. Питав Гриця, чи не приїхала, бо вже мала б бути. Писала Михайлові, що відшукає його в університеті, на Замарстинів не піде: міста не знає. А він на лекції уже й не ходить… Невже Гриць затаїв?

Здвиг іде Кадетською, Коперника, Словацького, Підвальною, Валовою, а на Академічній, біля пам'ятника Фредрові, чільні колони зупинилися, щоб підтягнулися задні, і тоді Михайло побачив серед натовпу Катрусю. Стоїть у білій сукні й сама біла, мов шумка на молоці, спинається на пальці й махає йому рукою; Михайло перешикувався на край ряду.

«Я записалася, Михайлику, до семінарії, але нічого певного мені не сказали». — «Ти давно приїхала?» — «Позавчора. В університеті тебе не розшукала». — «Де ти зупинилася?» — «Гриць влаштував мене в одної господині на Руській». — «Гриць?» — «Хіба він тобі не казав?» — «Ні, не казав… Ось що, звернися у «Жіночу громаду», там можеш дістати рекомендації в семінарію, якщо… А втім, чекай мене після олімпіади в парку, біля пам'ятника Кілінському», — і колона рушила.

Олімпіада розпочалася гімнастичними вправами пластунів. Стрільці стояли лаштунками з лівого боку трибуни, а зовсім недалеко, на парковій галявині, збирався чоловічий гурт. Крізь просвіти між деревами Михайло побачив укопаний посередині галявини гладкий високий стовп, з вершка якого звисала довга ковбаса, а на зрізі стовпа стояла пляшка. Гурту прибувало, якийсь ґевал спинався на стовп, сповзав і знову ліз догори; регіт, крики, свист лунали в парку, заглушуючи музику; стрільці кинулися розганяти хуліганів, які намірилися зірвати свято; червонопикий вервела таки видряпався наверх, схопив у зуби ковбасу, в руку — пляшку і сповз униз.

— Фірма Бачевського, панове! — вигукнув, розкорковуючи пляшку; Михайло впізнав Едварда.

— Паскудо! — скрикнув і замахнувся на нього кольбою «верндля», та Едвард не відступив, простягнув до Михайла руку з пляшкою, примружив заплилі очі й процідив крізь зуби:

— Випиймо, пане Місю, мирову, поки не пізно, бо як не вип'єш тепер зі мною, то колись я тебе вб'ю.

Стрільці відтіснили напасників, ті почали шпурляти камінням, досягаючи амфітеатру, на допомогу підбігли пластуни — хулігани опинилися в яру; тільки Едвард стояв навпроти Михайла, і врешті й він, виплюнувши слово «бидло», подався за своїми. Над яром оглянувся і помахав кулаком:

— Не попадайся мені на дорозі, хаме!

На майдан вийшли лучники. Свято продовжувалось.

Та недовго.

О четвертій годині примчала до амфітеатру карета. Трильовський і Боберський, побачивши на ній намісницький герб, побігли привітати графа Коритовського, який обіцяв прибути на свято. З карети вихилився намісник Галичини, щось прошепотів Трильовському до вуха, і в того затрусилися коліна.

Рвонула четвірка коней, намісницький повіз покотився Стрийським гостинцем, Трильовський вийшов на трибуну і, знявши гетьманську шапку, оголосив страшну новину — зойк прокотився над багатолюдним майданом.

— Панове–громадо! Прошу розходитися по домах і спокійно чекати розпорядження влади. В Сараєві вбито престолонаслідника архікнязя Франца–Фердинанда!

Пишу тобі, Іване, зі Стрия. Уже початок вересня. Львів зайняли російські війська, які підуть і далі; наш легіон має стояти на смерть в угорських воротах Карпат. Адресую листа в Пилипівку, бо ж, напевно, вашу семінарію у Станіславі закрили. Раджу тобі, як отримаєш мобілізаційну картку, зголоситися у повітову Бойову управу українських січових стрільців. Усе одно, де гинути, а тут хоч будеш серед своїх і не знущатиметься з тебе австрійський чи мадярський капрал.

Якщо говорити по щирості, я трохи розгублений: сподівався на краще. Звичайно, створення українського військового легіону стало для нас необхідністю, бо ж створений легіон польський, і силова рівновага на галицькому терені мусить бути на випадок… ти здогадуєшся, що я маю на увазі. Львівська міська рада після оголошення війни Росії виділила на польський легіон півтора мільйона корон, а президент Львова Йосип Нойман заявив представникові щойно створеної Головної української ради, що Львів є польським містом і таким буде завжди: polski Lwow — polskim legionom[10]. Тож зрозуміло, що українське військо необхідне хоча б для оборони.

вернуться

10

Польський Львів — польським легіонам (пол.).

1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18 ... 38
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)