Попід Кичерами та над потоком
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: Publisher Petro Yamniak. 9 Lincoln PI., 'Clifton,N.J. 07011,USA
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Попід Кичерами та над потоком». Краткое содержание книги:
Василь Лев
Але понад цим молодняком стоять старі дерева. Їхні чатини обвисли, як гриви. Повагом моляться у вітрі. Але й їх весна маїть молодістю: кожна найменша гілочка дістала свіжу, зелену кицьку, на вершечку. Від цієї молодої зелені ліс такий ясний, свіжий, викупаний: він такий радісний і золотий у сонці! Співає пташками, гомонить життям і цілий мережаний і тканий молодістю, котить свої зеленопінні хвилі горами — ярами. Над ними танцює теплий опаль і тремтять прозорі випари живичних пахощів.
Весна одурює комах. Вони божеволіють від сил життєвих і кидаються в теплу синяву до весільного лету. Два бурохребті шершені оце завмерли на листку в любовній сполуці. Великі, довгоногі комарі летять в такій сполуці в блакить. На руку сідає окрилений самчик мшиці, що шукає самки.
Є він такий яснозелений, як молода чатинка. На ногу сідає буравий метелик, самка, в помаранчеві колісцятка. Мабуть до вподоби їй тут, бо вже надворі тьма. Махає крильцятками. Але вона хитрунка: по темному одягу краше помітив її самчик і прилетів з лісової зелені на стрічу. Маєві хрущі божеволіють у своїй розгнузданій орґії на гілках свербиусу, калини та дикої яблуні, що десь забігла на край лісу й замаїла його зеленомолочним квітом.
Старий Пан ішов лісом, любувався весною, упоювався красою лісу, віддихав живичними пахощами й радів, що повне труду життя в місті, поза ним. Оце тепер йому здавалося, що він один з них, один з таких, що в цій землі мають глибоко своє коріння. Він любив ці гори, а в цю землю його любов запустила глибоко коріння.
Вже сумерк западав на землю, як Старий Пан вертався з лісу. Густий фіолет стелився по полях, але вершки ще довго ясніли й рожевіли в сонці, що десь лягло за ними. З комина хати стелився сірою смужкою запашний дим. Там дожидала Старого Пана смачна вечеря і м’яка постіль.
Благословячи дні старости своєї, він входив на подвір’я. Тільки Мімі плакала тонесенько: її змучив прохід до лісу. Вона не могла привикнути до села, що його так любив її господар.
IX. СТЕФА Й КВІТИ
В п’ятницю ввечорі Старий Пан вийшов на станцію до поїзду. Вже здалеку було чути, як поїзд сапав і поволі піднімався на тих шістнадцять метрів виступу, що ним різнився рівень Ясениці Замкової — попередньої станції, від рівня Розлуча. Він до речі лежав на висоті 560 метрів. Сапання поїзду переривало вечірню тишу, летіло стократним відгомоном по лісах і горах. Від цього оцей малий вужик, що числив звичайно шість до вісім ваґонів, видавався дуже поважний. А ще, коли машина в’їздила на станцію, гордовито випинаючи свою чорну грудь, та викидаючи з комина клуби диму. Тоді рейки дрижали, а сталеві колеса бігли по них із стукотом та задержувалися з гамором і сталевим скрипотом.
На зупинці росло кілька модеревів, під ними пробігав один рядок рейків і стояла будка, крита червоною черепицею. От і ціла шумно названа станція живця Розлуч.
Старий Пан стояв під одним модеревом і пильно розглядав ваґони. Побачивши в одному з них жіночу постать, що відчиняла дверцята, підійшов туди й, посміхаючись, радісно, допоміг донці зійти із східців. Стефа мала з собою чималий пакунок, то ж батько допоміг їй зняти його. Зараз же після того роздався свисток і поїзд рушив поволі й, сапаючи тяжко та постогнуючи, посунувся поза Кичеру, в напрямі до кам’яних мостів.
— Добрий вечір, тату! — віталася Стефа, цілуючи батька в руку. — Думала, що вже не приїду, що не вспію. Ще сьогодні бігала до городника по оцю розсаду. А там ще й люди до мене прийшли, безпосередньо перед відходом з хати. Ще добре, що Влодко навинувся і допоміг мені дістатися до трамваю. Чи дівчата скопали клюмбу?
— Та щось там копали, але не знаю, чи будеш задоволена. Бо там щось росло, то може вони це ушкодили. Я казав їм, вправді, повикопувати все, що не є бур’ян, та не знаю, як вони з тим зробили. Я цілий тиждень при майстерці, то не було коли доглянути.