Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

І в кожному киванні, зітханні й вигукові святкове зачудування: сьогодні до їхньої хати потрапило справжнє різдвяне диво! А до неї, Софійки, навіть і не заглянув ніхто! Ніхто! Ніхто! Ніхто! Ніхто! Навіть... навіть бабуся!

— Софійко, ти спиш? — Бабуся таки заглянула до кімнати. Ковтаючи сльозу, дівчинка завмерла й не ворухнулась... Бабуся поправила ковдру і тихо вийшла.

— Спить, Сашку, — промовила тихо...

У всіх — радісне свято. І лише для Софійки — “ой із-за гори, з-за зеленої, виходить там чорна хмара”!..

25- СНІЖАНИНІ ДИВАЦТВА

Росьчин гребінь, мабуть, на радощах від зустрічі з господинею вирішив затопити цілий світ. Мряка і дощ, які засіялись наступного ранку і снувалися до вечора, здавалось, мали позмивати всі позапланові дива. Проте ні, гості роз’їхалися натхненні й щасливі. Кожен палко дякував Со-фійці, але не забував при цьому висловити захоплення відомо ким. Навіть Сашко, тулячи до грудей намальованого Роською свого портрета (хоч би сховав, не мозолив очей!), порадив бути лагіднішою до рятівниці.

— Як твоя щока? — похвилювався задля ввічливості.

Легко йому питати, коли в самого ненароком підбитий Софійкою ніс уже майже стух і тільки трохи червонів! Софійчина щока від Росавиного ляпасу набрякла, як тоді, перед Новим роком, і обіцяла ще довго прикрашати свою власницю.

— Дякую, чудово.

— Ти ж не брала її гребеня, правда? — ляпнув зненацька.

Софійка затято мовчала.

— Точніше, я хотів сказати... Коли брала, ти ж не знала, що він Росавин, еге ж? Або... мала якусь причину?

Іще міцніше зціпила зуби.

— Не ображайся, це я так... для годиться спитав! А як ти на те, щоб на днях зустрітися? — Це вже точно для годиться питає!

Насправді ніхто-ніхто не хоче зустрічатися з такою потворою, як вона зараз! Ніхто, ніхто, ніхто! Навіть чемний і відповідальний Сашко!

— Гаразд, я подзвоню й домовимось! — ледве стримала кипуче ридання, що вже назріло разом із цим докучливим дощем.

І цю битву програно. Але в Софійки є Ростик, є Чорнобілка, які поки що й не думають підпадати під Росьчині чари і які дзвінким лепетанням

і нявканням зустріли її у Вишнополі. Діти й тварини бачать більше, ніж обмежені дорослі, тож недарма навіть пихатий Фантик вихуд на тріску.

Є ще шафа, яка все одно колись поверне свої надзвичайні властивості, а то й допоможе виграти битву наступну...

Є ще всерозуміюча тітонька Сніжана, якій принаймні можна поскаржитись якщо не на русалку, то на злісну конкурентку-однокласницю.

Але що це з тітонькою Сніжаною? Вона сказала по телефону, що не має часу навідати племінницю. Гаразд. Але що застала дівчинка, навідавшись до тітоньчиної квартири сама?

Ні-ні, “Місячна соната” не була несподіванкою. У вагітних свої забаганки, це зрозуміло. Те, що тут всюди були розвішані й розставлені Росьчині картини, теж не дивувало. Сніжана-бо все одно, крім геніальних Пустельникових полотен, а надто його картини з Леськовичівським замком, ніякого іншого малярства всерйоз не сприймає. Але розкладений на столі грубий, як називають його в бабусиному селі, кубинський мішок із якимись черепками всередині? І — тітонька, яка стоїть коло нього й промацує тендітними пальцями крізь жорсткий мішок ті черепки, що всередині?.. — Тітуню, у вас усі вдома?

— Я сама! Пустельник десь поїхав шукати гар них пензлів для Росави. Що, знову набрякла щока? Ці аптечні мазі — тільки грошам горе! Нікуди не годяться! Сучасна медицина таки недосконала! — старанно вимацувала мішок Сніжана. Тоді спохопилась: — Ти вважаєш, тітонька з глузду з’їхала? О, не повіриш: тут таке трапилося!..

Вона повідала, що той хворий, у якого щось неправильно зрослось, нарешті став одужувати. І врятувала його... Росава! Гостюючи в них і почувши про пацієнта, незвичайна дівчинка захотіла одразу ж провідати нещасного.

— І що ти думаєш? — сяяли тітоньчині очі, — Промацала йому кістки: хрусь, хрусь — усе вправила й поставила на місце! Дядечко відразу мов на світ народився! “Як ти це робиш?" — питаю. А вона взялася й мене вчити. Берете, каже, старого горщика — з отих, що ви їх називаєте білокрилівськими (і сміється). Розбиваєте його — і в мішок! А тоді — крізь мішковину — пробуйте його скласти докупи. Так розвивається чутливість пальців, уявляєш?

Софійка уявляла погано. Бо аж судомило дивитись, як тітонька мордує свої пальчики на шкарубкій тканині. Спостерігаючи фанатичні вогники в Сніжаниних очах, знала точно: і тут вона вже зайва, і тут уже не до неї.

26. Несподіванка в підвалі

— Софійко, тато вдома? — Баба Валя прибігла як на пожежу.

— На роботі. Його канікули вже скінчилися!

— А мама?

— Гуляє з Ростиком.

— Біда, та й годі! Хто ж мене порятує?

— Що сталося?

Невже Роська нарешті пропала?

— Гадюки! Змії в підвалі!

Тільки цього бракувало!

— Спускаюсь по консервацію — для Фантика якоїсь тушонки жирненької, бо худне просто на очах!.. А рибу йому давати Росавка забороняє: чогось жаліє кожну рибинку, як людину! Як почула в новинах, що якусь там річку отруїли!.. Як побачила тих раків, черепах, що з води повтікали й виздихали на березі, ту рибу, що поверх води поспливала, аж затремтіла, аж руки заломила! Повні очі сліз! Три дні потайки плакала! Таке жалісливе та чуйне! Рося і воду любить, як людину: завжди крани закручує, щоб і краплі зайвої не пропало. Зайшла, значить, засвітила... — сусідкою аж трясло. — А на підлозі, на стінах... Як ото в страшних кінах — чорні тоненькі змії повзають, сичать на мене!.. Я — звідти! Здається, і світло покинула! І Фантик без тушонки!